Поетичний заповіт Пушкіна. Твір за поезією «Я памятник себе воздвиг…»
Людина високоосвічена, яка чудово розуміє, що було зроблено до нього в російській і світовій літературі, Пушкін осмислює свою творчість як важливу ланку в розвитку світової поезії. Епіграф до вірша, узятий з оди Горація, звучить російською майже так само, як перший рядок у Пушкіна: «Я памятник воздвиг». Інші рядки майже збігаються з вільним перекладом Горація Державиним: Так! - весь я не умру: часть моя большая, От тлена убежав, по смерти будет жить, И слава возрастет моя, не увядая, Доколь славянов род вселенна будет чтить. Та все ж таки Пушкін розуміє значення поетичної творчості набагато глибше від своїх попередників. В оцінці своєї праці він продовжує і завершує ті вимоги до поета, які були висунуті ще в «Пророку», де прозвучав заклик до поета «глаголом жечь сердца людей». В «Памятнике» Пушкін головною своєю заслугою вважає три риси своєї поезії: народність (народна стежка не заросте до пам’ятника), гуманізм («Что чувства добрме я лирой пробуждал») і волелюбний зміст поезії («Что в мой жестокий век восславил я свободу, и милость к падшим при-зьівал»). Можна назвати будь-який твір поета і легко знайти в ньому і «чувства добрме», і вірність ідеалам свободи, і близькі всьому народу теми, і головне - проста, яскрава і доступна мова всіх пушкінських творів. Є ще одна важлива риса у ставленні поета до своєї творчості: Слух обо мне пройдет по всей Руси великой, И назовет меня всяк сущий в ней язык… Пушкін вважає себе поетом багатонаціональної країни і звертається до всіх народів, як до рівних. Це було новим за його часів, коли небагато поетів і політиків зацікавила б думка про себе «диких» тунгусів, калмиків та ін. У своєму поетичному заповіті Пушкін говорить і про світове значення своєї поезії. Сьогодні ніхто на всій нашій планеті не стане заперечувати світове значення творчості російського поетичного генія, і ніхто не дорікне Пушкіну в зарозумілості і перебільшенні своїх заслуг. Тому що висока оцінка своєї творчості виходить перш за все з того, що Олександр Сергійович, ставлячи високі вимоги до творчості поета і його місії на землі, завжди їм відповідав. «Нерукотворный памятник» Пушкіна «Вознесся выше… главою непокорной Александрийского столпа». В цьому горде утвердження не лише величі того, що він зробив, а й поетичної творчості взагалі. Інакше, як пояснити те, що слава і пам’ять про видатних поетів переживає не лише їх самих, а й політиків, царів, учених, артистів? Може, це тому, що в їхніх віршах - наші невисловлені почуття, наше розуміння життя і наш гіркий досвід, наші думки, що бродять десь глибоко у душі. І тільки такий поет, як Пушкін, зумів знайти для них просту і досконалу форму, додумав все за нас і пояснив багато що в нас самих. Скільки по всій землі поставлено вдячними нащадками «рукотворних» пам’ятників поету, і скромних, і величних. Але жоден з них не може зрівнятися з тим, що створений ним самим.
| |
Матеріали схожої тематики:
|