Образ театру в романі О. Пушкіна «Євгеній ОНЄГІН»
В райку і плешуть, і гукають, - І от завіса вже шумить… Читач ніби відчуває чарівну мить очікування відкриття завіси - яким сьогодні чудом, несподіваною красою будуть милуватися глядачі, Євгеній. Це атмосфера хвилювання, піднесеності перед зустріччю з театральним дійством, знайома близька кожному, хто хоч один раз сидів у театральних кріслах… Для автора - героя роману, з театром пов’язані почуття закоханості, обожування чарівних жінок, переважно актрис. Діани перса, ніжки Флори скрашають, друзі, нам життя! Одначе ніжка Терпсихори Сильніш хвилює почуття… Та, зазначає автор, «слова і зір привабниць тих оманливі… як ніжки їх. І автор і його герой дивляться на театр очима Пушкіна, але по-різному. Пушкіна, Онєгін, завзятий театрал, характеризований автором як «театру злий конодавець і перемінливий ласкавець найчарівливіших актрис, почесний заїздник куліс…». Онєгін знається на російській та іноземній драматургії, майстерні балету, балетмейстерів і танцівниць. «О де, ви, де, мої богині?..» - переходить від Онєгіна до своїх думок . «Чи знов почую вас у хорі?», «Чи славу руській Терпсихорі складу за пломенисті літ?..» І ми бачимо зачарованого поета у театральних залах, який захоплено радіє своїм улюбленицям-актрисам. Улюблена балерина автора - знаменита Істоміна - зображена Пушкіним, як зображував танцівниць Дега, словами закоханості і натхнення: «Осяяна, наша ефірна, смичкові владному покірна…». Її балетні па та стрибки сповнені поезії. Істоміна «летить, як пух від уст Еола». Та замилування автора балетом зовсім не стосується почуттів до балету і до театру його героя, Онєгіна. Пушкін зображує Онєгіна у театральному кріслі де він нудьгує, позіхає, бо прийшов дивитися і на дам у залі, і на актрис - зовсім не на спектакль. На якусь мить почуття автора і Онєгіна збігаються: «Багато я терпів, як зло, та вже набрид мені й Дідло!..» Живі картини театрального буття у Пушкіна зображені яскраво, святково, реалістично: на сцені скачуть амури, біси і гноми, слуги сплять на шубах, гріються біля вогнищ, чекаючи на хазяїв, у залі оплески, шипіння, кашляння, ікання… Читаючи пушкінські рядки про театр, я мимоволі захоплююся цієї рівною атмосферою, нечутною музикою, ефірним летом балерин, подумки закидаю у яму, де сидить оркестр - скрипки, альти, віолончелі, труби, флейти… Там, у кріслах, із лорнетом, знову сидить поет і знову чекає на відкриття завіс. Пушкіну вдалося те, чого домагався середньовічний Фауст, який кричав: «Мить, зупинися, ти прекрасна!..»
| |
Матеріали схожої тематики:
|