Образ автора в романі О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»
Присутність образа автора ми зауважуємо із самого початку роману, наприклад, поет підкреслює типовість отриманого Онєгіним утворення, більше того, включає в це соціальне середовище й себе. Пушкін усіляко відстоює свою, незалежну від головного героя оцінку подій, життєвих цінностей, протиставляючи пересиченню Онєгіна театром замилування їм, називаючи театр «чарівним краєм», холодному відношенню Онєгіна до балів - своє відношення до них: «Люблю я скажену младость, і тісноту; і блиск, і радість, і дам обмірковане вбрання…» Настрій поета на початку роману грайливе, вітряне, мінливе. Він поклоняється жіночим ніжкам, уподібнюючись Онєгіну й всьому порожньому аристократичному суспільству, що вивчило «науку страсті ніжної», відплачуючи данину юнацьким забавам: Люблю її, мій друг Ельвіна, Під довгою скатертиною столів, Навесні на мураві лугів, Узимку на чавуні каміна, На дзеркальному паркеті зал, У моря на граніті скель. Автор тут легковажний, цілком у дусі «світла порожнього», типовий завсідник столичних балів. Але відразу ж треба спростування: так, він не ідеальний, витрати виховання, середовища, способу життя петербурзької аристократії й на нього наклали відбиток. І все-таки автор досить складний, неоднозначний, він уміщає в собі поряд зі світською безцеремонністю глибину й витонченість почуттів: Я пам’ятаю море перед грозою: Як я заздрив хвилям, Що Біжать бурхливої чередою, З любов’ю лягти до її ніг! Як я бажав тоді із хвилями Торкнутися милих ніг вустами! Щоб освітити його, знадобилися грозові блискавки, а не свічі бального залу, і під ноги улюбленої кинутий скелястий берег Криму, а не дзеркальний паркет. Поет набагато вище слабостей, поверхневих захоплень, внутрішній мир його багатий, різноманітний. Переборовши привабливість аристократичного середовища, автор піднявся над нею, звільнившись від вульгарності, порожнечі й одноманітності світського способу життя, і на цьому ґрунті зійшовся з Онєгіним: Умов світла скинувши тягар, Як він, відставши від суєти, З ним подружився я в той час… Я був озлоблений, він похмурий; Страстей гру ми знали обоє; Томіла життя обох нас; В обох серцях жар згас… Однак Пушкін неодноразово підкреслює, що ототожнювати його з Онєгіним недоречно: правда, критичне сприйняття дійсності, протест проти вульгарності, бездуховності, пошук суспільних ідеалів, прагнення реалізувати себе, щоб не «дивитися на життя, як на обряд» дуже зближає автора й Онєгіна. Автор ширше, Онєгіна, він знаходить джерело радості в тім, його іронічний Євгеній може навіть не помітити. В Онєгіна відсутнє поетичне сприйняття миру, Пушкін і в годинники серцевої самітності випробовує повноту вражень, творчий підйом: Пройшла любов, з’явилася муза, И прояснився темний розум. Вільний, знову шукаю сполучника Чарівних звуків, почуттів і дум; Пишу, і серце не тужить… Відчуття таїнства природи, її гармонії й краси, усвідомлення сприятливого впливу її природності й величчя також відрізняє автора від Онєгіна: Квіти, любов, село, ледарство, Полючи! Я відданий вам душею. Завжди я радий помітити -різницю Між Онєгіним і мною… Автор дуже любить Тетяну, її замислену мрійність, глибину й сталість почуттів, напруженість щиросердечного життя - так, це його, , ідеал жінки, він навіть ототожнює її зі своєю музою: И от вона в саду моєму З’явилася панянкою повітової, Із сумної думою в очах, Із французької книжкою в руках. Дуже доброзичливо ставиться автор до романтично захопленого Ленському, волелюбні настрої якого й віра у святість і всеперемагаючу силу теперішньої дружби здаються зліпком юнацького портрета Пушкіна. Але автор давно пережив період захоплення романтизмом, і тепер іронічно підкреслює пишномовність модної літературної течії, його відірваність від дійсності. Правда, до іронії підмішується й гіркота від безповоротності часу: Упокорилися ви, моєї весни Пишномовні мечтанья, И в поетичний келих Води я багато підмішав. Просто й строго викладає автор свій художній маніфест: відбиття життя, її повсякденної прози. Інші потрібні мені картини: Люблю піщаний косогір, Перед хатинкою дві горобини, Хвіртку, зламаний забір… Образ автора, що виникає на сторінках роману, - живою, шукаючою, щирою, мрійливою й іронічний, - цікавий своєрідністю особистості, оригінальністю поглядів, доброзичливістю до героїв. Ми стежимо за його долею з неменшим інтересом, чим за долями головних героїв добутку.
| |
Матеріали схожої тематики:
|