Чому для втілення твору «Пісня про віщого Олега» Пушкін обрав саме жанр балади?
О.С. Пушкін (1799-1837) був сучасником Карамзіна. Великий шанувальник історії свого народу, він, як відомо, був досить добре обізнаний з роботою Карамзіна і виявляв неабияку зацікавленість спільним минулим слов’янських народів - російського і українського. Ця зацікавленість посилилася після відвідин поетом Києва, де завжди особливо вшановувалася легенда про київського князя Олега. Пушкін побував на могилі князя, що знаходилася на горі Щекавиці. Це і стало безпосереднім поштовхом для реалізації поетом свого художнього задуму. У 1822 році Пушкін написав свою знамениту "Пісню про віщого Олега”. Цей твір став першою російською істинно національною баладою з історичним сюжетом. Використавши дослідження Карамзіна, основане на "Повісті минулих літ” Нестора, Пушкін звернувся у своєму творі до часів об’єднання руських земель навколо Києва - "матері міст російських”. Балада - це невеликий вірш з драматичним сюжетом, в основу якого покладена легенда, народний переказ, історична, героїчна подія, фантастичне явище чи просто якийсь незвичайний або таємничий випадок. Оповідь у баладі ведеться від автора, хоча його пряме втручання у розвиток подій не допускається; події викладаються в хронологічній послідовності і мають стрімкий розвиток; дія зосереджена навколо одного сюжетного вузла; характери розкриваються переважно не через зовнішні описи, а через вчинки; в текст вводиться діалог, що має посилити драматизм; загальнолюдські проблеми осмислюються через долі окремих людей. Важливо також звернути увагу на те, що Пушкін включив у назву свого твору слово "пісня”. Таким чином він підкреслив зв’язок своєї балади з історичними піснями, які були широко представлені у фольклорі і перш за все в українській народній творчості. Драматизм - загостреність, напруженість дії в художньому творі, яка викликає глибокі переживання читача з приводу деяких подій у житті героїв. Діалог - розмова двох (або більше) осіб. Історична довідка, яка підготує до сприйняття тексту балади Олег - перший київський князь з роду Рюрика, який заволодів Києвом і переніс у нього столицю з Новгорода. Після переможного походу в 907 році на столицю Візантії Царгород був прозваний віщим, тобто чародієм. Читаємо у Карамзіна: "На знак перемоги герой повісив свій щит на воротах Константинополя і повернувся до Києва, де народ, здивований його славою і багатствами, ним привезеними…, одноголосно назвав Олега віщим, тобто мудрим, або чародієм”. Хазари - кочовий народ, що проживав на межі з південними кордонами Київської Русі; Олег вів з ними вдалу боротьбу. Царгород - давня назва сучасного міста Стамбул (Туреччина). Перун - бог блискавки і грому, головне божество давніх слов’ян. Ігор - син Рюрика; після смерті Олега княжив у Києві; Ольга - його дружина. Легенда про смерть Олега від коня у Карамзіна описана так: "Волхви (ворожбити) напророчили князю, що йому судилося померти від улюбленого коня свого. З того часу він не хотів їздити на ньому. Минуло чотири роки: восени п’ятого згадав Олег про пророцтво і, чуючи, що кінь давно помер, посміявся з ворожбитів; захотів бачити його кістки; став ногою на череп і сказав: чи його мені боятися? Але в черепі причаїлася гадюка: вона ужалила князя і той помер”. Створюючи баладу, Пушкін відмовився від об’ємного сюжету. Твір відкривається описом виступу Олега в похід проти хазар, тобто вже після блискучого завоювання ним Царгороду. Але, щоб глибше розкрити характер свого героя, Пушкін подає необхідні відомості у похвальних словах ворожбита на адресу князя, що підкреслюють сміливість, певну зухвалість Олега (на знак беззаперечної перемоги повісив свій щит на царгородських воротах), везіння у боях київського князя і заздрість на його долю ворогів. Саме така характеристика Олега потрібна поетові для реалізації свого головного задуму: він обрав для сюжету балади літописну легенду про невдалу спробу віщого князя перехитрити долю. Пушкін детально змалював зустріч Олега з віщуном. Так коротке зауваження Карамзіна про передбачення ворожбитів виросло у баладі до розгорнутого, психологічно мотивованого пророцтва: сама несподіваність фатального передбачення повинна була справити сильне враження на князя X століття, який мав беззаперечно вірити, що від долі не втечеш. Поет у 8 строфі змалював цілу гаму переживань князя, занепокоєного пророцтвом, а потім описав його розчулене прощання з конем. У дослідженні Карамзіна між пророцтвом і смертю Олега минуло чотири роки. Пушкін значно збільшує цей період: між 10 і 11 строфами пройшло чимало часу, адже кучері Олега і його друзів стали білими. (Тобто, взявши за основу давньоруську легенду, поет не позбавив себе права на художній вимисел). Згадуючи давнє віщування, Олег насміхається з ворожбита. Тут балада доходить до кульмінації - найвищої точки у розвитку конфлікту твору. Для підсилення драматизму Пушкін включає в текст пряму мову героя, що притаманно жанру балади. Драматизм не спадає до розв’язки твору, адже вона подана теж як пряма мова Олега: спочатку зворушливе прощання з кістками померлого друга, а потім зухвала суперечка героя з напророченою йому долею (”Чи кістка страшна мені тлінна?”). Фінал балади - опис тризни на честь Олега - закінчується двовіршем, яким завершувалась картина бенкету Олега з дружиною: Дружинники згадують юність свою, Коли з ворогами рубались в бою. Таким чином, створюється своєрідне кільцеве обрамлення бенкету і тризни. Так Пушкін розкриває корені народного світобачення, народних вірувань і народної психології.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
