Виріс М.О. Некрасов серед селянських дітей. Ніякі заборони батьків не могли удержати його від спілкування із сільськими дітлахами. Згодом проста мова, богатый і співучий, заворожливий нас своєю музикою, що був засвоєний сином поміщика в ярославському селі, став основним інструментом поета. Його поеми й вірші написані народним мовленням так красиво й точно, що створюється враження, начебто з мережив сплітаються образи й картини нелегкого побуту селян. Досвід дитинства, знання життя селян дозволили Некрасову у вірші "На смерть Шевченко” точно простежити все життя українського поета, виплеснути біль кріпака, підневільної людини, описати спрагу волі, що не зрозуміти вільному. Некрасов зміг.

Кожний рядок вірша обпалює питанням: "Чому?” Чому Шевченко, самородок, талановитий художник і поет, повинен був домагатися, щоб його почули, чому він гнив у в’язницях, на військовій службі? Хто розподіляє ролі на землі? Бог?

Некрасов захоплювався талантом Шевченко, його стоїцизмом і завзятістю, прагненням бути вільним якщо не тілом, так думками й віршами. Шевченко "у нестатку, у невідомості”, "обража кожним невеждою”, важко йшов до волі. І от, коли, здавалося б, Шевченко вільний, "скінчився час його нещасливе”:

Отут йому Бог позаздрив:

Життя оборвалася.

Два останні рядки вірша відрізняються від загального розміру вірша. Ритм життя збитий, він обірваний у самім невідповідному місці, коли час жити й насолоджуватися, радуватися й творити. Вірш Некрасова наповнено гарячою любов’ю до людинии, що талантом заробив собі краще життя, що страждав за свій народ і любив його. Некрасов сам був дуже близький до народу, почував його, тому смерть одного з його талантливейших представників не залишила поета байдужим.