Неймовірна дійсність війни (по повісті «Привіт із фронту»)
Ніна, героїня повести, згадує себе дев’ятнадцятирічною - часом іронізуючи, часом засуджуючи, але ми почуваємо, наскільки дороги для неї ці спогади - про юність, що збіглася з війною. Назва повісті «Привіт із фронту» перегукується з її заключними словами: «Привіт з юності, Юра». Письменник як би наближає своїх героїв і ту страшну війну до нас, сьогоднішніх. Адже ми думаємо, що ця війна була дуже і дуже давно, а людям, що її пережили, здається, що вона була зовсім недавно. Повість «Привіт із фронту» - про любов, про вірність і ніжність. І, зрозуміло, про війну, хоча на сторінках немає жодного пострілу. Війна вторгається в життя людей, зводить і розводить їх, змінює їх. Діючі особи повісті - це медсестри і «поранені хворі» одного московського госпіталю. Але те, заради чого була написана ця повість - листи із фронту лейтенанта Юрія Ведерникова до медсестри Ніни. Самого його немає серед учасників подій - є тільки десять листів. Вони не були навіть знайомі, коли Ведерников лежав у госпіталі. Дівчина йому подобалася, але через свою сором’язливість Юра так і не зважився підійти до неї й заговорити. Ніна, одержавши його лист із фронту (на «Ви» і з недурними міркуваннями), була дуже здивована: вона навіть толком не могла його згадати. «Можливо, це був той хлопчик з перев’язаною головою, що завжди якось задумливо і уважно дивився на мене». Але тоді вона його не помічала. І їй, як і нам, доводиться уявляти собі цю людину тільки по його листах. У біографії Юри Ведерникова немає нічого незвичайного, вона схожа на сотні таких же доль молодих людей покоління, що стали військовими. Але у свої двадцять років він - вже командир роти, має дві нагороди. Ніні - дев’ятнадцять. Зважаючи на все, вона - гарненька, дотепна, товариська дівчина і дуже схожа на нас, сучасних дівчисьок. Вона теж до запаморочення любить танцювати, сміятися, любить, щоб нею захоплювалися. Але Юра зміг розглянути в ній і інше. Вона розумна і відрізняється від інших, наприклад, від тієї ж Клавкі. Дивно, але сила її любові завжди залежала від ступеня страждань пораненого: «Я закохувалася тільки в найважчих - безногих, безруких, черепників, з якими не те, що потанцювати, але й поговорити-то часом було важко…» У кожній новій партії поранених Ніна «знаходила знову самого покаліченого, найважчого, і її серце наповнювалося незвичайною жалістю, що незабаром переростала в закоханість, і знову вона думала, як йому буде потрібна, як буде доглядати за ним, і, звичайно, все життя, що залишилося…». Ніна вміє співчувати. Її любов допомагає страждаючим людям, у яких спереду знову війна. Вона майже не пам’ятає лейтенанта Юру. Проте, знаючи, як на фронті потрібні листи, не може не відгукнутися. Спочатку Ніна відповідає на листи Ведерникова тільки з почуття боргу. Часом вона поводиться безтактно, зневажливо ставиться до його віршів, не хоче, щоб він надсилав їй свою фотографію. Але згодом вона розуміє, наскільки щирі і глибокі почуття відчуває до неї юнак. Ми бачимо, як під впливом цієї любові змінюється сама Ніна. Питання Юри в черговому листі про сенс життя вже не є для неї несподіваним. Ми читаємо листа Юри і розуміємо, як важлива для нього була ця можливість - поділитися з кимсь думками про життя, а головне, щоб не зачерствіти душею в постійних жахах війни, комусь неодмінно розповісти про побачену «велику червону квітку» на мінному полі, згадати улюблені вірші. Мабуть, це єдина можливість зберегти на війні свою душу. А Ніна раптово розуміє, наскільки дорогим доказом Юріної любові є ця квітка, зірвана під кулями. Юра пише Ніні перед боєм і мимоволі підбиває підсумок: «Ви повинні знати, що в бій я піду з радістю й з вірою, що все буде добре… Живете тім «живим життям», про яке писав Вересаєв, і будьте завжди безхмарні й радісні…» Передчуття не обдурило Ніну - це був останній лист. Дивна історія любові двох людей, які так і не встигли пізнати як слід один одного, що навіть не встигли перейти на «ти»… Війна обірвала переписку, війна обірвала життя Юри Ведерникова. Але в серце Ніни залишилася пам’ять, і вона пронесла спогади про свою першу теперішню любов через все життя. Повість В. Кондрат’єва допомагає нам краще зрозуміти ту епоху і людей, що врятували нас від війни.
| |
Матеріали схожої тематики:
|