В. А. Жуковський по праву вважається одним з найяскравіших російських поетів-сентименталистов, розвинули цей літературний метод в ліриці до величних масштабів і забезпечили плавний і закономірний перехід до романтизму. Ранні вірші поета пройняті сентиментальними настроями, в пізніх ж можна-знайти характерні для романтизму теми й образи. Разом з тематикою, проблематикою і загальним настроєм віршів Жуковського еволюціонував і образ ліричного героя, тобто образ автора або людини, від імені якого ведеться розповідь, того, чиїми очима ми дивимося на світ, читаючи ліричний твір. Істинно сентиментальною рисою ліричного героя Жуковського є схильність до меланхолії, до роздумів, він прислухається до голосу своєї уяви, домальовуючи картини дійсності своїми враженнями і думками. У будь-якому предметі або явищі автор бачить прихований зміст, потаємне зміст, доступне розумінню тільки його одного. Так, могила на сільському цвинтарі (з однойменної елегії, першого відомого вірша Жуковського) викликає у нього такі асоціації:

Ах! може бути, під цей могилою таїться

Прах серця ніжного, який умів любити …

Авторським ідеалом стає тихий, сумний, чутливий хлопець; чутливість самого автора виражається у віршах часто повторюються вигуками "Ах!” І "О”, а також численними оклику пропозиціями та риторичними питаннями, які автор у пориві почуття, не адресуючи нікому конкретно, упускає в простір. Така емоційність героя - типова риса сентиментальної лірики. Однак цей світ виявляється, ймовірно, занадто грубим для настільки неземного створення; так в ліриці Жуковського з’являється тема смерті, особливо передчасної, що пронизує багато вірші поета. Наприклад, елегія "Вечір” несподівано закінчується думкою автора про можливості близької смерті, і знову виникає образ "тихого юнаки могили”. Автор не боїться смерті, для нього рання смерть - лише перехід в кращий світ, можливість знайти вічне пристановище, "тиху могилу”, над якою будуть плакати невідомі Мінвана і Альпін.

Джерелом для роздумів ліричного героя часто виявляється природа, яку автор тонко відчуває і розуміє. Споглядання картин природи не лише створює певний настрій, воно здатне викликати в душі цілий ураган спогадів, образів, передчуттів. Стан природи обумовлює душевний стан героя, з точки зору художньої виразності тут важливу роль відіграють епітети психологічні, тобто характеризують не властивість предмета, а авторську реакцію на нього, наприклад: задумливі небеса, чарівний захід сонця, спокійний блиск сонця. В елегії "Вечір” герой спостерігає зміну часу доби і розмірковує про розлуку з друзями, про свою майбутню долю. В уривку "Невимовне” "картини пишного заходу” змушують автора задуматися про можливості мови як засобу передачі краси і величі природи, (”Що нашу мову земної перед дивною природою?!”) Проте навколишній світ можна не тільки відчувати, але й уособлювати: у ліриці Жуковського з’являється романтичний образ моря (елегія "Море”). Герой бачить море живої, пристрасної стихією, закоханої в небо (теж уособлення). Автор висловлює себе явно тільки у другому рядку: "Стою зачарований над безоднею твоєї …”; побічно ж авторську присутність відчувається протягом усього вірша через часті звернень (взагалі вся елегія побудована як звернення поета до моря) і займенники” ти ” . Створюється враження, що ліричний герой і море - друзі чи близькі за духом створення і у них багато спільних рис. Ймовірно, якщо герой бачить у море пристрасність, якийсь бунтарський, войовничий дух, гордість самотності, то він сам у якійсь мірі наділений цими якостями, а якщо уявити собі автора, самотньо підноситься над бурхливим морем, не залишається сумнівів: перед нами - ліричний герой раннього романтизму.

Індивідуальною рисою В. А. Жуковського слід визнати любов до минулого у всіх його проявах, як сказано в "Невимовне”: "… про милого радісному і скорботному старовини”. Таким чином, минуле "мило” ліричного героя незалежно від того, радісне воно чи сумне. Не випадково в цьому вірші картини природи, що зачіпають найпотаємніші душевні струни, викликають у поета теплі спогади, причому вони прирівнюються до душевного прагненню увись, вдалину, думка автора рухається одночасно відразу в двох напрямках:

Се до далекого стремленье,

Цей миновавших привіт …

Рівнозначність ця підкреслюється анафорою. Аналогічно в елегії "Вечір” ліричний герой летить думкою до минулих років; минуле для нього завжди світло і свято, спогад про нього зігріває і підносить душу.

Автор - поет, і йому властиво замислюватися про роль і значення своєї творчості. У ліриці Жуковського з’являється тема поета і поезії, звичайно, не в таких масштабах, яких вона досягла в період розквіту романтизму, але тим не менш роздуми про долю і цілях поета звучать в елегії "Вечір”, уривку "Невимовне”:

Так, співати є мій талан …

Мета поета Жуковський бачить в оспівуванні "творця, друзів, любові і щастя”. Поет щасливий своїм талантом і можливістю висловити переповнюють його почуття віршами. Ліричний герой - ще і співак, тому в ліриці Жуковського так багато згадок музичних інструментів: сопілка, ліра, гусел; співак у значенні "оспівує”, "вихваляє”; він творець, поет, образ збірний, в кожному окремому вірші виражає одну певну сторону душі автора; лише вивчивши всі ліричні твори Жуковського і проникнувши в сутність ліричного героя кожного з них, можна уявити собі умовний образ автора у всій багатогранності його творчої натури, у всій складності його еволюції.

У всіх творах В. А. Жуковського протягає індивідуальність, неповторність авторської манери. Поет говорив, що перекладач у прозі - раб, у поезії ж - творець; навіть перекладні вірші Жуковського отримали нову, самостійне життя в російській літературі. У ліриці власне авторської унікальні не тільки підхід до висвітлення традиційних тем, стиль, а й образ ліричного героя, який, безсумнівно, залежить від особистих рис і якостей автора. По-різному висловили характер творчої особистості поета, ліричні твори Жуковського донині займають особливе місце не тільки в російській, а й світовій літературі.