Портрет міста в романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

Петербург…Місто, зведене на болотах, побудований на костях тисяч людей, породження надлюдського генія великого Петра, що дерзнуло кинути виклик самій природі. Точно так само кидає виклик людській природі Родіон Розкольників. Саме тут, у Петербурзі, на якому лежить печатка прокльону, він виношує свою дивовижну ідею. Дія роману "Злочин і покарання” розвертається не на площі з фонтанами й палацами й не на Невському проспекті, що був для сучасників свого роду символом статку, положення в суспільстві, пишності й пишноти. Петербург Достоєвського - це огидні нетрі, брудні й будинку терпимості, вузькі вулички й похмурі завулки, тісні двори-колодязі й темні задвірки. Тут задушливо й нема чим дихати від смороду й бруду; на кожному куті попадаються п’яні, обшарпанці, продажні жінки. У цьому місті постійно відбуваються трагедії: з моста на очах у Раскольнікова п’яна жінка кидається у воду й тоне, під колісьми франтівської панської коляски гине Мармеладов, на проспекті перед каланчею кінчає життя самогубством Свидригайлові, на бруківці минає кров’ю Катерина Іванівна, а на бульварі Розкольників зустрічає молоденьку дівчину, що "де-небудь напоїли, обдурили, так і пустили на вулицю”. Петербург Достоєвського хворий, і хворі, хто морально, хто фізично, більшість персонажів його добутків. Характерною рисою, по якій ми довідаємося обстановку й людей, порушених хворобою, є дратівні, нав’язливий, нездоровий жовті кольори. Жовті шпалери й меблі жовтого дерева в кімнаті старухи-процентщицы, жовте від постійного пияцтва особа Мармеладова, жовта, "схожа на шафу або скриню” комірка Раскольнікова, жінка-самогубець із жовтою випитою особою, жовтуваті шпалери в кімнаті в Соні, "меблі з жовтого відполірованого дерева” у кабінеті Порфирія Петровича, перстень із жовтим каменем на руці Лужина. Ці деталі відбивають безвихідну атмосферу існування головних діючих осіб роману, стають провісниками недобрих подій.

Провісником недобрих подій є також червоні кольори. За півтора місяця до вбивства Розкольників відправляється закласти "маленьке золоте колечко із трьома якимись червоними камінчиками” - подарунок сестри на пам’ять. "Червоні камінчики” стають як би провісниками неминучого пролиття крові. Колірна деталь повторюється: червоні одвороти на чоботах Мармеладова зауважує Розкольників, думки якого наполегливо вертаються до злочину…

Очі Раскольнікова вже звикли" до міського пилу, до звістки й до величезним що тіснять і давлять будинкам”. Огидні не тільки вулиці, мости й двори, але й житла героїв роману - "злиденні, принижені й ображені”. Гнітюче враження роблять численні й докладні описи кривих сходів, низьких площадок і сірих кімнат-кліток. У такій малюсінькій комірці, більше похожий на "труну” або "шафа”, де "от-от стукнешся головою об стелю”, тягне своє існування головний герой. Не дивно, що тут він відчуває себе задавленим, забитим і хворим, "твариною тремтячої”. У самім повітрі Петербурга немов розчинена якась згубна й нездорова пристрасть. Атмосфера безвихідності, зневіри й розпачу, що панує тут, знаходить лиховісні риси в збудженому мозку Раскольнікова, його переслідують образи насильства й убивства. Він - типове породження Петербурга, він, як губка, усмоктує отрутні випари смерті й тління, і в душі його відбувається розкол: у той час як його мозок виношує ідею вбивства, серце переповняє біль за страждання людей. Він не замислюючись віддає останню копійку попавши у лихо Катерини Іванівні й Соні, намагається допомогти матері й сестрі, не залишається байдужим до незнайомої повії на вулиці. Але проте розкол у його душі занадто глибокий, і він переступає рису, що відокремлює його від інших людей заради того, щоб "зробити перший крок” в ім’я "загального щастя”. Розкольників, загордившись себе надлюдиною, стає вбивцею, як ніколи став убивцею й катом саме це місто. Його чудові палаци коштують на костях десятків тисяч людей, їхні передсмертні стогони й прокльони застигли в його вишуканій архітектурі.

Петербург не раз ставав діючою особою російської художньої літератури. О. С. Пушкін склав гімн великому місту в "Мідному вершнику”, лірично описав його чудові архітектурні ансамблі, сум раки білих ночей в "Євгенії Онєгіні”. Але поет почував, що Петербург неоднозначний:

Місто пишний, місто бідний,
Дух неволі, стрункий вид,
З від небес зелено-блідий,
Казка, холод і граніт…
B. М. Бєлінський у листах визнавався, як ненависний йому Пітер, де так важко й болісно жити. Петербург у Н. В. Гоголя - перевертень із подвійною особою: за парадною

красою схована вкрай бідне й убоге життя. Тільки що ми познайомилися з Петербургом Достоєвського. Можна зробити висновок, що всі разом: пейзажні картини Петербурга, сцени його вуличного життя, інтер’єри "кутів” - створюють загальне враження міста, що ворожий людині, тіснить, давить його, створює атмосферу безвихідності, штовхає на скандали й на злочини. Традиції зображення Петербурга були продовжені такими чудовими поетами, як А. Ахматова й О. Мандельштам. У кожного з них теж своє місто. У творах Ахматової її улюблене місто представлене гарним і величним, як у Пушкіна. Місто Мандельштама - моторошнуватий-чорний, ближче до тому, як його зобразив Достоєвський:

Ти вернувся сюди, так ковтай же скоріше Риб’ячий жир ленінградських річкових ліхтарів. Дізнавайся ж скоріше грудневий день, Де до лиховісного дьогтю жовток.


Матеріали схожої тематики:


Айтматов Ч.Т. [11] Астаф'єв В.П. [8] Ахматова А.А. [17]
Блок О.О. [24] Булгаков М.О. [29] Бунін І.О. [15]
Васильєв Б.Л. [6] Гончаров І.О. [15] Грибоєдов О.С. [8]
Достоєвський Ф.М. [11] Єсенін С.О. [22] Купрін О.І. [18]
Лермонтов М.Ю. [81] Максим Горький [24] Маяковський В.В. [8]
Некрасов М.О. [12] Островський О.М. [12] Пастернак Б.Л. [14]
Платонов А.П. [10] Пушкін О.С. [79] Салтиков-Щедрін М.Є. [14]
Твардовський О.Т. [7] Толстой Л.М. [56] Тургенєв І.С. [28]
Тютчев Ф.І. [8] Цвєтаєва М.І. [12] Чехов А.П. [47]
Шолохов М.О. [9] Шукшин В.М. [9] Інші російські автори [126]