Олександр Блок - відома особистість, геніальний поет. Яким він був? Чи любив він свій народ? Природу? Кого любив? Про що мріяв? На всі ці питання можна знайти відповіді в рядках його добутків. Я хотіла б розповісти про юнацьку лірику Блоку, його ранній творчості. Може бути, тому, що мені найбільш близький саме цей період життя поета, адже до нього ставляться самі прекрасні, світлі й ніжні його добутки. І я хочу зрівняти свої подання про світ з поданнями молодого поета. У юнацькій ліриці Блоку (”Вірші про Прекрасну Даму”) усе овіяно атмосферою містичної таємниці й чуда, що відбувається. Усе в цій ліриці й темно”, й мрячно, часом невловимо: тільки "натяк” весняної пісні, тільки клаптик світлого неба, якісь відблиски, якісь "кличі”… І все це - знаки "нетутешніх надій” на всесвітнє "незбагненне чудо”, на явище Вічної Діви, Прекрасної Дами, "величної Вічної Дружини”, "Діви - Зорі - Купини”, в образі якої для Блоку втілювався якийсь все єдиний божественний початок, що "урятувати мир” і відродити людство до нового, доконаного життя.

Передчуваю Тебе. Року проходять мимо

Усе у вигляді одному передчуваю Тебе.

Весь обрій у вогні - і ясний нестерпно,

И мовчачи чекаю, - тужачи й люблячи…

Здається, що поет дивиться на мир через завісу, що робить реальну дійсність прекрасною казкою. Так, вона хитка й мрячна, але вона гарна, вона відриває від сьогодення й несе кудись на іншу планету, планету Любові й Світла.

 Входжу я в темні храми, Роблю бідний обряд.

 Там чекаю я Прекрасної Дами В світі червоних лампад…

Ця тема очікування й передчуття якихось чудесних змін - пануюча в юнацькій ліриці Блоку. Поет уже й тоді почуває неясну тривогу, ловить її "знаки”, уже й тоді зауважує, що довкола нього шипиться й росте "бура життя” (знаменно в цьому змісті вірш "Гамаю, птах віщаючи”), але ще страшиться цієї бури й намагається вкритися від її в ідеальному світі своєї мрії й фантазії, де немає ні людських сліз, ні борошн, ні крові, а тільки музика, троянди, лазур, "посмішки, казки й сни”. Навіть свої земні, цілком реальні переживання й враження юний Блок намагався витлумачити в дусі містичної віри. Втім, живе почуття щирого поета часом пручалося цьому й уперто проростало крізь хитку оболонку умовного, міфологізованого миру, у якому він перебував. Поезія суцільно й поруч перемагала в ранніх віршах Блоку метафізику. І тоді пейзажі й сюжети знаходили художню плоть, як, наприклад, в оповіданні про безмовні зустрічі з коханою дівчиною (”Ми зустрічалися з тобою на заході…”), де вечірній туман, брижі води, очерет і весло, яким збройна героїня, створюють емоційне враження поза яких-небудь містичними тлумаченнями, і навіть "вечірні свічі”, що загоряються на піщаній косі, втрачають свій алегоричний зміст, виявляючись на перевірку соснами, освітленими призахідним сонцем.

Олександр Блок мріяв про те, що майбутній читач побачить у його поезії торжество добра, світла й волі, що він зуміє прочитати в його віршах про майбутнє, зуміє почерпнути в них сили для життя:

 …є відповідь у моїх віршах тривожних: Їхній таємний жар тобі допоможе жити.

Так і трапилося. Як все істинно велике й прекрасне в мистецтві, поезія Блоку з її правдою, щирістю, таємним жаром і магічною музикою допомагає й завжди буде допомагати людям жити, любити, творити й боротися.