У першій половині сімдесятих років XX століття в Радянському Союзі вперше були підняті проблеми екології. У ці ж роки Віктор Астаф’єв написав оповідання в оповіданнях «Цар-риба». Головні герої «Царя-риби» - це Природа й Людина. Критики назвали добуток соціально-філософським. Думки й почуття автора мають загальнолюдське значення. Назва оповіданню дала глава «Цар-риба», що має узагальнений символічний зміст. Цар-риба - це величезний осетер. Із царем-рибою бореться людина: це символ освоєння й приборкування природи. Боротьба завершується драматично. Важко поранена цар-риба не здається людині, вона йде від нього, несучи у своєму тілі гачки. Дуже драматично виглядає фінал боротьби - риба йде від людини, щоб умерти; «Люта, важко поранена, але не приборкана, вона гримнулася десь у невидимості, плеснулася в холодній заверти, буйство охопило що звільнилася, чарівну царя-рибу». Мовлення в оповіданні йде й про трагедії Людини, що пов’язаний із Природою найтіснішим зв’язком, але забув про цьому й губить себе й неї.

Ми росли в епоху Чорнобиля. Нам завжди будуть пам’ятні кошмари картини ядерної катастрофи. Якщо людство не зуміє змінити свою свідомість, то нові катастрофи просто неминучі. Але ж кілька десятиліть назад А. И. Вернадський створив своє вчення про ноосферу - сфері людського розуму, де необхідно «мислити й діяти! не тільки в аспекті окремої особистості, сім’ї або роду, держав або сполучників, але й планетарному аспекті». Поняття «людство» виникло кілька століть назад, однак лише в останні роки люди почали вчитися почувати себе людством - нероздільною спільністю.

Чому проблеми екології здобувають таку гостроту? Відповідь проста: сьогодні людство робить на природу таке ж по силі вплив, як, наприклад, найдужчі шторми або потужні виверження вулканів. А нерідке людство й перевершує стихійні руйнівні сили природи. Повернення до «райського саду», тобто до недоторканої природи, уже абсолютно неможливо. Однак питання взаємин людини й природи повинні вирішуватися з урахуванням етичного фактора. В оповіданні «Цар-риба» всі герої - головні. Це і Яким, і Микола Петрович, Коряга й багато хто інших. Віктор Астаф’єв зробив одним з головних героїв і образ автора, прагнучи до проголошення й твердження дорогих його серцю моральних принципів. Віктор Астаф’єв новаторки переходить від оповідання до міркування, від картин природи до публіцистики. Вибір автором форми добутку - оповідання в оповіданнях - не випадковий. Ця форма дозволила Астаф’єву відсторонитися від строгої сюжетності оповідання, чого не дозволяє, наприклад, форма роману.

Одне з головних завдань «Царя-риби» - викриття браконьєрства в найбільш широкому тлумаченні цього слова. Адже браконьєр - це не тільки людина, що краде рибу або звіра в держави. Браконьєр - це й той, хто будує над чистим озером атомну електростанцію, і той, хто дає дозвіл на вирубку незайманих лісів.

«Цар-риба» - це не збірник тематично зв’язаних між собою оповідань, а саме оповідання. Всепоглинаюча ідея автора про неподільність Людини й Природи плавно перетікає із глави в главу, розкриваючись усе з нових і нових сторін, убираючи в себе нові змісти, розширюючи обсяг філософського, економічного, соціального завдання, що коштує перед всіма людьми. Велике ідейно-художнє значення має й місце дії «Царя-риби» - Сибір. Ці величезні незасвоєні простори одночасно є й скарбом, і болем Росії. Багатства Сибіру ґрунтуються екстенсивно, без думки про завтрашній день. «Так що ж я шукаю? Отчого мучуся? Чому? Навіщо? Немає мені відповіді». Віктор Астаф’єв не дає готових відповідей на поставлені в оповіданні відповіді. Від читача потрібне мужність, доброта, мудрість, щоб зрозуміти: царя-рибу зможе врятувати тільки людина. Це завдання сьогодення й майбутнього.