Для сучасної урбанізованої молоді образ "життєвої стежки” інколи може здатися застарілим поетичним символом. І все ж вона, напевно, існує, якби ми упродовж життя не користувалися послугами автомобілів, комп’ютерів, інтернетних мереж, вигідними знайомствами та зв’язками.

Я переконаний, що кожна людина приходить у світ, аби виконати свою місію, залишити по собі добрий слід. Кожен повинен щось зробити, аби, підсумовуючи прожите і пережите, можна було б сказати своєму найвищому судді - совісті: життя минуло недаремно.

Зображуючи портрет сучасника, я завжди уявляю молоду людину. Хоча старше покоління і вважає вік категорією філософською. Я погоджуюсь із тим, що вік вимірюється не роками, а станом душі, проте приклади свідчать, що історію вершать люди молоді.

Колись Г. Сковорода говорив, що свiт - це театр. I кожен повинен для себе обрати ту роль, яку вiн зможе найкраще виконати, ту, що вiдповiдає його нахилам i здiбностям. Стосується це насамперед вибору професiї.

Я зараз перебуваю в тім віці, коли мені ще важко назвати себе дорослим, але я вже й не дитина. Мене ще не торкнулися дорослі проблеми, хоча я часто замислююся, ким буду, як зложиться моє життя, але й у футбол і баскетбол я з дитячим задоволенням пограю, забуваючи, що ростом майже наздогнав батька.

У цьому році я вступив на факультет інформаційних технологій. Це мій перший серйозний крок щодо майбутньої кар'єри. Взагалі-то, вона для мене - не самоціль.

Професія лікаря - це одна із самих древніх і шановних професій. У далекій давнині люди поважали й цінували тих, хто міг зняти біль, знаючи засобу лікування хвороб.

Ми всі живемо десь: у квартирі, в будинку, і т.д. Як говорить англійське прислів'я: "Мій дім - моя фортеця! " Наш будинок це місце, де ми проводимо більшу частину нашого життя, крім роботи, навчання і подорожей.

У нашому 9-Г двадцять сім учнів. З них тільки десять дівчат. Хлопці займються хто чим: Сашко Глінський, до речі, відмінник, грає у міні-футбол; Павло Мироничев вже п’ять років навчається гри на акордеоні; Олексій Новицький займається класичною боротьбою; я захоплююсь комп’ютером.

Здавалося б, повість Осипа Назарука «Роксолана» відображає часи, що давно минули, і дивовижну постать української дівчини, яка стала наймогутнішою жінкою тогочасного світу, не втративши при цьому чесності та благородства свого духу.

Мене звуть Юля. Так мене назвали мама з татом. А точніше, моя мама дуже хотіла назвати мене саме Юлею. Мама заздалегідь підібрала мені це ім'я, ще коли була мною вагітна. Папа не став їй заперечувати. Мою ж маму звати Людмилою, а тата - Олександром.

Я не впевнена щодо моїх планів на майбутнє. Я думаю, що після закінчення школи я буду отримувати вищу освіту або вступлю до технікуму. Я збираюся вчитися і працювати одночасно.

Пiсля шкiльних рокiв ми станемо на порозi самостiйного життя. Настане час визначити свої уподобання й обрати одну з дорiг, на якiй би можна було б якнайповнiше себе реалiзувати.

Теорія граничних навантажень видалася мені доволі цікавою, але не більше. Така собі "книга рекордів Гіннеса”, де кілька сотень чи тисяч фанатів намагаються перевершити самого Бога.

Мене звати Володя Нікітін. Я проживаю в Києві і ношу російське прізвище. Походить воно від імені Микита. Тобто прізвище означає «Микити син», «син Микити». Моє прізвище має народне, селянське походження. І я цим пишаюся. Моїми предками були прості, трудові люди.