ХХ сторiччя принесло людству можливiсть усвiдомлення себе єдиним цiлим, або небачений ранiше технiчний прогрес. Але окрiм цього саме воно породило нове жахливе явище - свiтовi вiйни, трагедiї вражаючого масштабу, що зачiпали вiдразу сотнi мiльйонiв людей.

Друга світова війна була найжорстокішою, найстрашнішою в історії людства. У пам’яті тих, кому судилося через неї пройти, назавжди закарбувалося воєнне лихоліття. Застерігаючи наступні покоління від повторення катастрофи, вони розповідають про жахи війни у мемуарах, кінофільмах, книгах.

Одну з найбiльших трагедiй нашого життя - Велику Вiтчизняну вiйну - не змiг замовчати жоден письменник, особливо тi, хто був на фронтi, чиє дитинство опалила вiйна. Найбiльше про вiйну писали такi письменники, як О. Довженко, Ю. Збанацький, А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, О. Гончар, О. Коломiєць, Л. Костенко, Гр. Тютюнник та iншi.

Початок XX століття стало часом страшних потрясінь. За якісь двадцять років відбулося три революції, країна була утягнена в Першу світову війну! Двадцять років - це мізерно малий строк для історії, однак події цього часу в корені змінили нашу країну.

В одному з листів Колеснікова Фадєєв писав: «Війна - більша й сувора вихователька. До цього часу ми вже випробували багато важкого, бачили трупи замучених карателями селян, втратили в боях багатьох людей, які встигли полюбити…

Спливатимуть роки, але ніколи події страшної і кривавої Великої Вітчизняної війни не перестануть нас вражати самовідданістю і жертовністю людей, які наближали День Перемоги.

Більш ніж піввіку назад відгриміли останні залпи другої світової війни. Вернулися дамою мільйони чоловіків, які коли-або діставалися на частку людини. І багато мільйонів військов і цивільних не повернулися.

Росія в першій чверті XX століття переживало один з найтяжких періодів своєї історії. Революції, повстання, Перша світова й Громадянська війни - всі ці події залишили свій слід у долі людей. І вони не могли не відбитися в російській літературі.

Багато сіл на нашій Україні спалила минула війна, але пам’ять про них залишиться неопалимою. Не може бути строку давності для фашистських убивць, котрі, знехтувавши цінністю людського життя, коїли жахливі злочини.

Тема Великої Вітчизняної війни - незвичайна тема… Незвичайна, тому що написано про війну так багато, що не вистачить цілої книги, якщо згадувати тільки назви добутків. Дата 9 Травня наповнює серця гордістю за подвиг багатонаціонального радянського народу, що виграв битву з фашизмом, і сумом: мільйони синів і дочок Батьківщини назавжди залишилися лежати у своїй і чужій землі.

Війна - це горе, сльози. Вона постукалася в кожний будинок, принесла лихо: матері втратили своїх синів, дружини - чоловіків, діти залишилися без батьків. Тисячі людей пройшли крізь горно війни, випробували жахливі мучення, але вони вистояли й перемогли. Перемогли в найважчій із всіх війн, перенесених дотепер людством.

Ці рядки А. Т. Твардовського ставляться до XX століття - напевно, самому складному, суперечливому, багатогранному періоду історії людства. XX століття запам’ятається нам як епоха найбільших відкриттів і досягнень людини й трагедією двох світових війн і безлічі локальних конфліктів, як час культурного розквіту, що проте переривався періодами найглибшого морального занепаду, як століття, одночасно моторошний і дивно цікавий для людей, що жили в цю пору.

Є сторінки в історії, які ми понуро гортаємо і лише поверхневим поглядом заглядаємо за їх завісу. Є знамениті люди, про яких ми не знаємо, і знати не хочемо, є низка років, які непомітно і монотонно проходять повз нас. А є чотири роки.

Їх залишилися лише одиниці: тих, хто бачив своїми очима, тих, хто відчув на собі порох, кров і страх, тих, хто вижив у Великій Вітчизняній Війні.

З року в рік, вивчаючи історію періоду Великої Вітчизняної Війни, ми знайомимося з новими і новими її героями: партизанка Зоя Космодем'янська, льотчик-винищувач Олександр Покришкін, стрілок - автоматник Олександр Матросов.