У кожної людини є власні моральні цінності, найсвятіші речі і поняття. І одна з таких цінностей - любов до матері. Не даремно ж про матір пишуть поети і письменники, матір зображують живописці і оспівують музиканти.

«Берегинею» називається писанка, на якій зображено жіночу постать зі зведеними догори руками. Так прадавні українці зображували велику Матір усього живого - відому слов’янську богиню життя і радості. її називали Мокошею і Ладою, але найчастіше - Берегинею.

Усе в життi людини починається з молока матерi. Це вона, "святая сила всiх святих, пренепорочная, благая” народила Спасителя. Це вона, ненька, Мадонна, Берегиня, зiгрiває наше життя, захищає наше щастя.

Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче.

Піч, як і скриня - один з предметів побуту українського народу. Традиційна піч…

Найдорожче, що є в кожного з нас, - це родина. А найкращі, найрідніші люди - батьки. Навіть виростаючи, дорослому сину чи доньці так хочеться батьківської теплоти, материнської ласки. Надзвичайно турботливо, зворушливо, з тремтливою обережністю змальовує родинні почуття в своїх поезіях Станіслав Чернілевський.

Велика чарівна країна, з якої приходять всі люди, і в яку ніколи не можна повернутися назад, носить назву Дитинство. Той, хто дарує нам в тій країні тепло і ласку найбільш дорогою у світі людина - Мати. Це вона береже, пестить, ростить свою дитину.

Я хочу написати про любов. Про любов особливу, яка у кожної людини, наче життя, єдина i неповторна.

Дитя - це найпрекрасніший образ із загальнолюдської скарбниці духовності. «Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим», - писав Т. Шевченко.

Кожен із нас, напевне, пам’ятає той час, коли мама, кинувши всі недороблені справи, сідала ввечері біля ліжка в дитячій кімнаті - й співала колискову.

В XVII столітті чоловіки-українці почали стригтися «під макітру». Щоб стрижка виходила рівною і красивою, на голову тому, кого стригли, справді надягали макітру і навколо неї обстригали волосся. На Київщині й у гуцулів була також широко поширена стрижка «під ворота» («скобкою»).

Мати… Скільки приємних спогадів пов’язано з цим словом, скільки можливого і неможливого зробила ця жінка для нас. Хіба хтось може бути ближчим за неї? Руки та обличчя жінки-матері - це те, що завжди заспокоїть, підтримає, збереже від будь-якого зла.

Дуже доброю людиною я вважаю свою дорогу бабусю Олю. Вона мало думає про себе, але завжди піклується про нас, своїх рідних. Я часто приходжу до неї в гості.

Звичаї - це частина нашої душі, нашої генетичної пам’яті; вони - своєрідні корені, що живлять дерево життя. Народні звичаї - невичерпна криниця мудрості багатьох поколінь, яка ніколи не обміліє, скільки б не черпав із неї життєдайної вологи.

Самою природою передбачений незримий зв’язок між матір’ю і дитиною. Коли новонароджене немовля заплаче вночі, мати відчуває це і просипається навіть з глибокого сну. Коли хвилюється мати, починає плакати дитина в колисці.