Власні міркування про улюблену професію
Я переконаний, що кожна людина приходить у світ, аби виконати свою місію, залишити по собі добрий слід. Кожен повинен щось зробити, аби, підсумовуючи прожите і пережите, можна було б сказати своєму найвищому судді - совісті: життя минуло недаремно. Бо хіба не заслуговує на повагу і добру пам’ять повсякденна чосна праця? І що б не робила людина, вона повинна вкладати у свою справу частинку власної душі, зернину творчості. Я свідомий того, що обрана професія - не тільки задоволення, не тільки матеріальні статки чи престиж, цо, насамперед, важка праця. Звичайно, хотілося б, щоб обраний фах, який стане справою мого життя, забезпечив одночасно дві необхідні сфери людського буття: духовну та матеріальну. На жаль, сьогодні я помічаю зовсім інші процеси у нашій державі. Мені боляче спостерігати за своїми високоосвіченими розумними батьками, які, отримуючи мізерну платню, змушені шукати інші способи заробити гроші, аби прогодувати сім’ю. Чому нашій державі стали непотрібними висококваліфіковані спеціалісти, а люди, шукаючи кращої долі, масово виїжджають за кордон? І коли я поділився з батьками своєю мрією стати вчителем, вони тільки гірко посміхнулися і почали перекоуувати мене, що ця професія - не для нашого часу. Я не повірив у їхні слова, бо й звучали вони не надто переконливо. Докладу всіх зусиль, щоб здійснити свою мрію, бо знаю, що ніхто, крім нас самих, не змінить ситуацію. І тільки наполегливою творчою працею на благо рідного народу можна поліпшити і свою долю, повторивши колись у майбутньому вслід за В. Грінченком: Не велике я поле зорав, Та за плугом ніколи не спав. Що робив, те робив я до краю І всю силу, що мав я і маю, На роботу невпинную клав.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
