Ані для кого вже не є таємницею те, що технічний розвиток у світі протягом останнього століття просувається вперед із просто фантастичною швидкістю. На мою думку, навіть та частина суспільства, яка не має жодного стосунку до науки, має розібратися з усім цим, усвідомивши плюси та мінуси таких темпів прогресу.

Навіщо потрібна біологія як наука? Яку роль вона відіграє в нашому житті? Чому її обов'язково вивчають у школі?

Зараз настала епоха інформаційних технологій: комп'ютерів, ноутбуків, мобільних телефонів, Інтернету. Тому часто доводиться чути, що Інтернет та книжка стали ворогами. Мовляв, Інтернет витіснить надруковану книгу.

Я знаю сучасне прислів’я: «Одне добре діло цінніше ста проповідей». Я з цим абсолютно згоден. Мало навчати добру та «читати мораль» іншим. Потрібно ще робити дійсно важливі, корисні для людей справи. А це не всі люди вміють.

Мово! Ти святиня! Кожний народ на цій планеті є справді народом, поки жива ти, мово! Ти духовна скарбниця, в яку віками люди вкладають свої надбання. Ні, це не гроші, ані дорогоцінне каміння, ані інші скарби.

Глибоко помиляються ті, хто вважає, що журналісти відображають реальність чи оповідають про реальність: вони створюють її. Не більше й не менше. Зараз і думаю про ге, що більшість із нас не уявляє собі життя без телевізора, газет, електронних ЗМІ й усього, що зветься мас-медіа.

Немовля ще лежить у колисці, а батьки вже розмовляють з ним. Звертаються до дитини з ніжними, пестливими словами. Втішаються, коли дитина «агукає».

Заглянемо у словник: важлива своїм значенням дія; вчинок, здійснюваний у важких, небезпечних умовах; героїчний, самовідданий вчинок; самовіддана діяльність, поведінка, викликана глибоким почуттям; пригоди, витівки.

«Доля» - дуже складний і неоднозначний термін. Чи можна сформувати долю? Сформувати, зліпити, як із сирої глини, своє життя. Хтось упевнений, що «робить долю» сам, для іншого це карма, визначене майбутнє.

Як ви думаєте, чи не час нам домогтися організації Суспільства захисту прав споживачів духовного хліба? Це бажання міцніє з покупкою кожного нового номера газети з телепрограмою. Коли в нас з’явився новий телевізор, це було велике свято.

На літні канікули я поїхав до бабусі в село. Незадовго де мого приїзду у бабусиної корови Зорьки народилося маленьке теля - бичок. Воно було товстеньке, чорненьке, з великою білою плямою лобі. Я назвав його Мишком. Теля росло швидко, було рухливе.

ЯК Я ГОТУВАВ ОБІД. Це було одного разу, коли моя мама зранку поїхала в село допомогти бабусі. Я ж, бажаючи, щоб мама по приїзді додому відпочила, вирішив сам пригготувати обід. Добре вимивши руки, закотив рукава сорочки, щоб не заважали, підв’язався маминим фартухом.

Ще в сиву давнину на Поділлі, у тихій і затишній долині, де било з-під землі кришталеве джерело, осіли люди. Жили мирно і щасливо, аж поки на рідний край не напали монголо-татарські орди. Не раз налітали люті вороги, але щоразу підіймалося з руїн село.

У кожному дворі є свої таланти, хтось чудово грає на музичному інструменті, хтось співає, а у когось талант у виготовленні теслярських виробів. Про дивовижні здібності старожилки нашого двору Анастасії Павлівни ми дізналися кілька років тому.

МІЙ ПЕРШИЙ УРОК. Пролунав перший дзвоник. Це був той сріблястий дзвоник, якого учні чекали так довго. До нас підійшла учителька, і ми всі пішли в клас. Пригадується простора класна кімната, з великими світлими вікнами, пофарбованими партами, дошкою.