Драматична поема "Лісова пісня” була створена влітку 1911 р. за дванадцять днів. Авторка назвала твір драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбуваються незвичайні, неймовірні перетворення, в якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. Французький термін феєрія, що є похідним від слова фея, тобто чарівниця, в прямому розумінні означає театральну чи циркову виставу на основі міфічного, казкового сюжету.

У серпні 1905 року Леся Українка закінчує розпочатий раніше діалог «Три хвилини». У листі від 3 червня 1905 року вона писала до О. Кобилянської: «Хтось не скінчив листа, раптом узявся до писання давно початої поеми драматичної з часів французької революції».

Ранні драматичні твори Лесі Українки майже не бачили світла рампи. Між тим і широкі ремарки, і увага до кольорів, які можна сприйняти лише при певному сценічному освітленні, і динамічно побудований діалог говорять про те, що поетеса, пишучи свої драми, в уяві бачила їх на сцені. Навіть 1913 року, коли погляди Лесі Українки на сценічність зазнали серйозних змін, вона не заперечувала проти вистави «Вавілонського полону» або «На руїнах», хоч радила для малої сцени взяти інші її твори.

Ремарки в «Лісовій пісні» допомагають глибше розкрити ідею твору, характеризують провідні образи п’єси. Вони органічно входять у поетичну будову драми-феєрії. «В сій речі і ремарки мають свій «стиль», а не тільки «служебне значення»,- писала Леся Українка в листі до матері, Особливої сили поетеса досягає в останній ремарці, без якої годі уявити до кінця загальний оптимістичний настрій, який проймає заключні акорди твору, незважаючи на весь трагізм долі його персонажів.

Твір за поемою Лесі Українки «Давня казка». У 1899 році у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії». її відкрила поема «Давня казка», в якій пристрасно прозвучала тема покликання поета, його обов’язку перед народом. Описуючи зовнішність головного героя поеми, Леся Українка підкреслює, що він був звичайнісінькою людиною

Леся Українка належить до тих літературних постатей, що не зразу знаходять читача і не зразу стають популярними. «Бути голосом, волаючим у пустині без відгуку, все-таки нікому не весело, хоч би він мав і так мало претензій на популярність, як я»,- писала авторка «Лісової пісні» своїй матері. Чому ж так стримано приймала публіка і критика її твори?

Епітет «стокрила» - це, на жаль, не моя вигадка. Цей епітет взято з творів Лесі Українки. Первинно він стосувався весни, але мені здається, що поезію авторки загалом можна назвати стокрилою. У давні часи символом поетичної творчості був Міфічний Пегас - крилатий кінь, що символізував натхнення й творче піднесеній.

В. Бєлінський писав, що драматична поезія - «це вищий рід поезії і вінець мистецтва» . Драматична поема стала основним жанром у творчості Лесі Українки, нею вона піднялася на верховини поетичного мистецтва. Особисте життя поетеси склалося так, що вона після поїздки до Берліна на консультацію з відомим лікарем зрозуміла свою приреченість. Лікарі говорили лише про два роки життя, Леся Українка прожила відтоді сім років.

Геній Лесі Українки розкрився перед світом насамперед у високохудожньому звучанні національної ідеї, гарячій любові до рідіюго краю, яка полягала в обороні прав народу до незалежною національного і державного життя. Свої думки і свої ідеї вона зуміла ввести у високу мистецьку форму, шо чарує багатством поетичних образів і музикою поетичного слова.

Розмірковуючи про внесок Лесі Українки в скарбницю світової культури, Олесь Гончар згадував про "сміливі мандрівки” поетеси "в різні часи, до різних народів”, підкреслюючи, що попри їх велику цінність "важливіше те, що, беручи навіть відомі мандрівні сюжети та відстояні у віках міфологічної місткості характери, вона трактувала їх щоразу по-своєму, надавала їм нової глибини, оригінальної філософської наповненості, поетичної свіжості.

Драма «Бояриня» вводить читача у складний період української історії - добу Руїни. Цей надзвичайно важкий для українців час XVII століття був співзвучний державницьким змаганням в Україні на початку XX. Тому майже одночасно написано три драматичні твори про епоху Руїни: «Бояриня» Лесі Українки, «Гетьман Дорошенко» Людмили Старицької-Черняхівської, «Сонце Руїни» Василя Пачовського.

В «Кассандрі» поетеса вже виразно володіє діалогом. Це виявляється в розмові Кассандри з Геленом, Геленою, Деїфобом і Ономаєм, нарешті в останніх картинах, де мовні партії Кассандри короткі й значущі її співрозмовники, що (за винятком Поліксени та Долона) виступають як антагоністи, наділені чіткими характеристиками, які розкриваються або в словах Кассандри, або в їх власній мові.

Леся Українка… Хто вона? Поетеса, драматург і публіцист. Навіть Іван Фрнко, який добре її знав, не міг дати однозначної відповіді. Та й мати майбутнє поетеси, Олена Пчілка, не одразу розгледіла багатогранний талант своєї дочки. Є така думка: якби Леся не захворіла на туберкульоз, то вона б, мабуть, стала відомим музикантом.

Україно! Рідна земле! Скільки тобі довелося винести, скільки болю, горя та знущань випало на твою долю. Ти була як скривджена дівчина, знесилена та сплюндрована. І болісно стискувалось твоє серце, коли твої ж рідні сини забували про тебе, бо шукали собі слави та почестей у сильніших держав, бо приваблювали їх високі тереми та соболині шуби.

Що ми маємо на увазі, коли кажемо: «У цієї людини лірична душа»? Напевно, що така людина співчутлива, здатна глибоко відчувати красу, перейматися чужим горем і щастям, як своїм власним. Такі риси властиві натурам витонченим, інтелігентним. Отже, ліричність - це гарна риса, яку треба виховувати й розвивати в собі.