У категорії матеріалів: 78 Сторінка 1


«Айша та Моххамед» є неперевершеним зразком невеличкого психологічного діалога, прикладом уміння поетеси зосередити увагу тільки на самій суті питання, не захаращуючи його зайвими подробицями побуту, екзотикою тощо.
Навесні 1912 року Леся Українка закінчила драму «Камінний господар» - поряд з «Лісовою піснею» найвище втілення її поетичної і драматургічної майстерності, геніальний твір на поширену в світовій літературі тему про спокусника жінок дон Жуана. «Боже, прости і помилуй!-іронічно писала поетеса в листі до А. Кримського,- я написала дон Жуана! Отого-таки самого, «всесвітнього і світового», не давши йому навіть ніякого псевдоніма» .
У «Вавілонському полоні» Елеазар карався за те, що співав на майданах Вавілонських. У «Кассандрі» Леся Українка засудила Гелена За його гнучкий фрігійський розум, який знаходив правдоподібне «обгрунтування» обману, а заодно й служіння ворогові. Степан у «Боярині» зробив непоправний злочин, коли, поправши власну гідність, пішов служити цареві, тим самим фактично допомагаючи йому гнобити поневолений народ.
Ніжна, тендітна, надзвичайно вразлива жінка, Леся Українка була ще й по-справжньому мужньою, сильною духом. Важко хворіючи, поетеса, стиснувши зуби, перемагала біль і творила, не припиняла писати. Навіть матері не жалілася вона, була дуже терплячою, переносила страждання, не скаржачись, але той мовчазний біль не вщухав, тож плакала Леся нишком від матері, а мати - ховаючись від неї. Навесні хвороба особливо загострювалась, і молода жінка навіть не могла відчувати тих прекрасних днів, що дарувало тепле весняне сонечко.
В «Замітках з приводу статті «Політика і етика» Леся Українка писала про те, що «первісна християнська література була зредагована хаотично, переважно в афористичній формі, афоризми і парадокси сполучувались межи собою здебільшого механічно, без жадної критики в виборі, травматургія, фантастика, алегорія додали ще більше темноти, а фанатичний тон збив з пантслику читачів і надовго відстрашив їх від спасенної критики того непротивленського «якобінства», та не раз і досі ще відстрашує».
Перші репліки Командора говорять про його цілковиту підпорядкованість звичаям,, всьому тому, що укладається в одне слово - етикет. У розмові Командор не балакучий, його мова сповнена гідності й виявляє людину холодної, розважної вдачі, і разом з тим благородної у своїй поведінці. Про це свідчать і його стислі репліки, і скромне уміння до часу не розкривати своїх майбутніх вчинків, тим більше, що ними він має на меті зробити приємність донні Анні.
Лариса Петрівна Косач (літературний псевдонім - Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. в м. Звягелі (тепер - Новоград-Волинський) у дворянській сім’ї. Її батько, Петро Косач, родом з Чернігівщини, по закінченні юридичного факультету Київського університету одержав службове призначення на Волинь. Він був активним учасником українського культурного руху, входив до редакційної колегії журналу «Киевская старина».
Така інтерпретація легенди про Христа і його апостолів як про людську громадку суперечила церковним догматам. Недарма цензура побачила реальну небезпеку в творі Лесі Українки «На полі крові» хоча б у тому, що «учителю своєму приписує Юда егоїзм і прагнення до демагогії через наділення юдейського пролетаріату майном, ограбованим у заможних простаків» , на підставі чого винесла спеціальну ухвалу, побачивши в цьому творі «хулу на друге лице святої трійці, поношення священного писання і таїнства євхаристії».
Починалася Троянська війна. Троянський царевич Паріс звабив і викрав Олену, дружину спартанського царя Менелая. Греки зібралися на них величезним військом, на чолі його встав аргоських цар Агамемнон, брат Менелая і чоловік Клітемнестри - сестри Олени. Військо стояло в Авліді - на грецькому березі, зверненому до Троє. Але відплисти воно не могло - богиня цих місць Артеміда, мисливиця і покровителька породіль, наслала на греків безвітря або навіть противні вітри.
Цей образ у творі перебуває в постійному розвитку, від епізоду до епізоду збагачуючись новими якостями. «Анна ясно золотих сіточках та ланцюжках» - перше уявлення про героїню. Вона не хоче йти з севільського кладовища, бо на ньому дуже гарно.
Твори Лесi Українки знайомлять читачiв iз цiлою низкою яскравих образiв жiнок, сильних, непересiчних, сповнених лiризму i натхнення. Менi здається, що у кожний такий образ письменниця вклала часточку себе самої, свого характеру, вдачi, своїх мрiй i поривань, свого болю й нездiйсненних сподiвань. Тому i постає лiрична героїня її поезiй жiнкою гордою, з почуттям власної гiдностi; вона невтомна у працi й боротьбi.
В iсторiю української i свiтової лiтератури Леся Українка увiйшла як неперевершений митець, перу якого належать яскравi поезiї переважно громадянського, патрiотичного звучання. Проте її творча спадщина багата справжнiми шедеврами iнтимної та пейзажної лiрики.
Сам Вавілон для поетеси - символ тяжкого поневолення народів. Цей символ Леся Українка застосовує лише до пануючої у Вавілоні верстви завойовників. Тільки з ними - дозорцем, багатим купцем, царем і царськими вельможами - доводиться зустрічатися співцеві Елеазарові і тільки від них чути образу рідного краю.
Поезія «Contra Spem Spero», назва якої у перекладі з латинської мови означає «без надії сподіваюсь», написана 19-річною Лесею Українкою. Саме в цей час життя поставило перед нею вибір: бути скореною важкою недугою (і не тільки фізично) чи перемогти. Поетеса не скорилася, вона вибрала другу пропозицію долі - стала на шлях боротьби за перемогу.
Відкинувши релігійну оболонку її пророкувань, матимемо цілком конкретні поняття: необхідно готувати путь великій силі народу, що підніметься і в праці та добробуті не залежатиме від завойовника. Таким чином, це підготовча робота до визволення, проваджувана в умовах жорстокого поневолення.

Гоголь М.В. [31] Гончар О.Т. [19] Довженко О.П. [43]
Карпенко-Карий І.К. [22] Кобилянська О.Ю. [49] Костенко Л.В. [29]
Котляревський І.П. [23] Коцюбинський М.М. [35] Кочерга І.А. [11]
Куліш М.Г. [13] Куліш П.О. [22] Леся Українка [78]
Марко Вовчок [24] Нечуй-Левицький І.С. [34] Остап Вишня [12]
Панас Мирний [37] Сковорода Г.С. [21] Сосюра В.М. [15]
Стус В.С. [15] Франко І.Я. [32] Шевченко Т.Г. [119]
Інші українські автори [84]