У категорії матеріалів: 78 | Сторінка 1 |
«Айша та Моххамед» є неперевершеним зразком невеличкого психологічного діалога, прикладом уміння поетеси зосередити увагу тільки на самій суті питання, не захаращуючи його зайвими подробицями побуту, екзотикою тощо.
|
Навесні 1912 року Леся Українка закінчила драму «Камінний господар» - поряд з «Лісовою піснею» найвище втілення її поетичної і драматургічної майстерності, геніальний твір на поширену в світовій літературі тему про спокусника жінок дон Жуана. «Боже, прости і помилуй!-іронічно писала поетеса в листі до А. Кримського,- я написала дон Жуана! Отого-таки самого, «всесвітнього і світового», не давши йому навіть ніякого псевдоніма» .
|
У «Вавілонському полоні» Елеазар карався за те, що співав на майданах Вавілонських. У «Кассандрі» Леся Українка засудила Гелена За його гнучкий фрігійський розум, який знаходив правдоподібне «обгрунтування» обману, а заодно й служіння ворогові. Степан у «Боярині» зробив непоправний злочин, коли, поправши власну гідність, пішов служити цареві, тим самим фактично допомагаючи йому гнобити поневолений народ.
|
Ніжна, тендітна, надзвичайно вразлива жінка, Леся Українка була ще й по-справжньому мужньою, сильною духом. Важко хворіючи, поетеса, стиснувши зуби, перемагала біль і творила, не припиняла писати. Навіть матері не жалілася вона, була дуже терплячою, переносила страждання, не скаржачись, але той мовчазний біль не вщухав, тож плакала Леся нишком від матері, а мати - ховаючись від неї. Навесні хвороба особливо загострювалась, і молода жінка навіть не могла відчувати тих прекрасних днів, що дарувало тепле весняне сонечко.
|
В «Замітках з приводу статті «Політика і етика» Леся Українка писала про те, що «первісна християнська література була зредагована хаотично, переважно в афористичній формі, афоризми і парадокси сполучувались межи собою здебільшого механічно, без жадної критики в виборі, травматургія, фантастика, алегорія додали ще більше темноти, а фанатичний тон збив з пантслику читачів і надовго відстрашив їх від спасенної критики того непротивленського «якобінства», та не раз і досі ще відстрашує».
|
Перші репліки Командора говорять про його цілковиту підпорядкованість звичаям,, всьому тому, що укладається в одне слово - етикет. У розмові Командор не балакучий, його мова сповнена гідності й виявляє людину холодної, розважної вдачі, і разом з тим благородної у своїй поведінці. Про це свідчать і його стислі репліки, і скромне уміння до часу не розкривати своїх майбутніх вчинків, тим більше, що ними він має на меті зробити приємність донні Анні.
|
Лариса Петрівна Косач (літературний псевдонім - Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. в м. Звягелі (тепер - Новоград-Волинський) у дворянській сім’ї. Її батько, Петро Косач, родом з Чернігівщини, по закінченні юридичного факультету Київського університету одержав службове призначення на Волинь. Він був активним учасником українського культурного руху, входив до редакційної колегії журналу «Киевская старина».
|
Така інтерпретація легенди про Христа і його апостолів як про людську громадку суперечила церковним догматам. Недарма цензура побачила реальну небезпеку в творі Лесі Українки «На полі крові» хоча б у тому, що «учителю своєму приписує Юда егоїзм і прагнення до демагогії через наділення юдейського пролетаріату майном, ограбованим у заможних простаків» , на підставі чого винесла спеціальну ухвалу, побачивши в цьому творі «хулу на друге лице святої трійці, поношення священного писання і таїнства євхаристії».
|
Починалася Троянська війна. Троянський царевич Паріс звабив і викрав Олену, дружину спартанського царя Менелая. Греки зібралися на них величезним військом, на чолі його встав аргоських цар Агамемнон, брат Менелая і чоловік Клітемнестри - сестри Олени. Військо стояло в Авліді - на грецькому березі, зверненому до Троє. Але відплисти воно не могло - богиня цих місць Артеміда, мисливиця і покровителька породіль, наслала на греків безвітря або навіть противні вітри.
|
Цей образ у творі перебуває в постійному розвитку, від епізоду до епізоду збагачуючись новими якостями. «Анна ясно золотих сіточках та ланцюжках» - перше уявлення про героїню. Вона не хоче йти з севільського кладовища, бо на ньому дуже гарно.
|
Твори Лесi Українки знайомлять читачiв iз цiлою низкою яскравих образiв жiнок, сильних, непересiчних, сповнених лiризму i натхнення. Менi здається, що у кожний такий образ письменниця вклала часточку себе самої, свого характеру, вдачi, своїх мрiй i поривань, свого болю й нездiйсненних сподiвань. Тому i постає лiрична героїня її поезiй жiнкою гордою, з почуттям власної гiдностi; вона невтомна у працi й боротьбi.
|
В iсторiю української i свiтової лiтератури Леся Українка увiйшла як неперевершений митець, перу якого належать яскравi поезiї переважно громадянського, патрiотичного звучання. Проте її творча спадщина багата справжнiми шедеврами iнтимної та пейзажної лiрики.
|
Сам Вавілон для поетеси - символ тяжкого поневолення народів. Цей символ Леся Українка застосовує лише до пануючої у Вавілоні верстви завойовників. Тільки з ними - дозорцем, багатим купцем, царем і царськими вельможами - доводиться зустрічатися співцеві Елеазарові і тільки від них чути образу рідного краю.
|
Поезія «Contra Spem Spero», назва якої у перекладі з латинської мови означає «без надії сподіваюсь», написана 19-річною Лесею Українкою. Саме в цей час життя поставило перед нею вибір: бути скореною важкою недугою (і не тільки фізично) чи перемогти. Поетеса не скорилася, вона вибрала другу пропозицію долі - стала на шлях боротьби за перемогу.
|
Відкинувши релігійну оболонку її пророкувань, матимемо цілком конкретні поняття: необхідно готувати путь великій силі народу, що підніметься і в праці та добробуті не залежатиме від завойовника. Таким чином, це підготовча робота до визволення, проваджувана в умовах жорстокого поневолення.
|