Чи знаєте ви, що колись земля була володаркою селян? Так, саме володаркою. Адже раніше заради клаптика землі селянин годен був перенести всі злигодні, здичавіти, стати на горло всім людським почуттям. Навіть вбити рідного брата. Про це нам розповідає повість О. Кобилянської «Земля». Цікаво, що в основу її сюжету покладено дійсний факт братовбивства, що трапився в селі Димка Глибаць-кого повіту на Буковині восени 1894 року.

У повісті зустрічається багато локалізованих епітетів, порівнянь. Вони допомагають відобразити гірський колорит, передати специфіку образного мислення верховинців. Тетяна «струнка, мов смерічка» (II, 498), «мов та сполохана серна метнулася» (II, 432) від Гриця, який прагне «свободи, широкої, безмежної, як крилаті ліси по верхах, як бистрі ріки там, в долах» (II, 411).

Шкільний твір за повістю О. Кобилянської «Людина». Ольга Юліанівна Кобилянська, видатна українська письменниця і громадська діячка, не могла не замислюватися над тим, якою вона хоче бачити людину майбутнього. З жінками тут усе зрозуміло, адже багато її творів присвячено саме цьому питанню (жінка правами і становищем у суспільстві повинна дорівнятися чоловікам), а от яким повинен стати чоловік, як удосконалюватися?

Тема денаціоналізації української інтелігенції входить до повісті з образом Йоганнеса Шварца. Його образ виписаний рельєфно, розкритий різнобічно. При першому знайомстві з «чужим йоганнесом» людям здавалося, що це дуже витончена, культурна й цікава людина. І коректною поведінкою, і розмовами на різні теми, і гарною зовнішністю він міг заімпонувати будь-кому.

Тетяна - сільська дівчина. її розуміння щастя - вийти заміж за коханого, а ще й багатого, бо «на жодного, а на бідного вже й стільки не дивиться» (II, 450). Але Тетяна покохала, і «куди б не ходила, за що б не бралася, а в її душі грає одна і та сама пісня: «Гриць її полюбив, а вона Гриця…» (II, 449). оагатство тратить у н очах вартість. Це ріднить Тетяну з Михайлом із «Землі». Зараз для неї життя без Гриця немислиме, їй байдуже - багатий він чи бідний.

За повістю, у циганському таборі панують жорстокі родові звичаї, тут усі цигани беззастережно підкоряються наказові отамана. У цьому О. Кобилянська теж ішла за циганським фольклором, бо на час написання повісті в таборах уже не було такої покори отаманові табору. Навіть у циганському фольклорі, коли говориться про суворі порядки й необмежену владу вайди, зазначається, що це було «колись», «давно», «про це я від батька чув» та ін.

В умовах ліквідації ідеологічного диктату, заборон дослідження творчості цілого ряду українських письменників або ж окремих їх творів, які не відповідали офіційним ідеологічним канонам, перед дослідниками відкривається широке поле можливостей опрацювання і глибокого осмислення літературного процесу в Україні в усій його повноті і розмаїтті.

У домі радника прогресивно настроєний студент Лієвич І роз’яснює і відстоює ідеї жіночої емансипації, гостро критикує буковинських жінок за їх відсталість, косність, за летаргічну сплячку. Головні причини принизливого становища жінки він правильно вбачає в буржуазному ладі: «Доки сучасний устрій суспільності існуватиме,- каже він,- доти остануться вони малолітніми…» (І, 72). Лієвич І твердо вірить у суспільний прогрес, переконаний, що сучасний «лад не вічний», що він доживає свого кінця.

Образ гуцула, що протиставляється панночці, оповивається поетичним серпанком. Це помітно при показі його життя, побуту і змалюванні портрета. Гуцул - людина праці, сповнена життєвої енергії і відваги. Він наївно безпосередній і бурхливо чутливий. Завжди в турботах про господарство, він цілеспрямований, не знає хворобливих рефлексій, як панночка. Виріс він на свободі, змалку звик до «пишного виду гір» і з природою зжився нерозлучно.

В повісті «Земля» письменниця використовує ряд нових для неї художніх прийомів. У «Землі» єдиний центральний герой відсутній, відходить письменниця і від жанру повісті-біографії, якими по суті були «Людина» і «Царівна», звертається до повісті подій, які концентруються навколо головної проблеми твору, показує повсякденне, зовні спокійне, але глибоко драматичне, «з неоднаковими внутрішніми струями» життя простих людей і, розкриваючи їхні душевні конфлікти, міцно захоплює читача.

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Гурі-Гуморі, Кимпулунзького повіту на Південній Буковині, в родишдрібного урядовця. Батько письменниці Юліан Кобилянський походив з Таличини. Він рано лишився сиротдю, а в чотирнадцять років покинув мачуху і пішов у життя заробляти на хліб.

У «Долі чи волі» помічається значний ріст О. Кобилянської-пейзажиста. Пейзажі змальовані реалістично, подані вони вже не просто тлом (як це було в «Гортензі»), а підпорядковуються тим подіям, що розгортаються в тій чи іншій сцені, викликають певну настроєвість. Явища природи змальовуються персоніфіковано, за допомогою метафоризації, що будується на поверхових асоціаціях.

Докія зростила й виховала гарну доньку, якій пора виходити заміж. І раніше мати ніколи не мала спокою, бо боялася за свої грунти, які «пияк і марнотратник» Василь міг «пустити в пляшку». Од вічної туги її «гарне колись обличчя постарілося передчасно», «між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувались ніколи», а біля «уст зарисувалася глибока лінія болю» (II, 9).

Еволюція цього характеру психологічно недостатньо вмотивована, ненатуральність надто швидкого переродження дівчини очевидна. На створенні цього образу в певній мірі відбилися ті буржуазні філософські і психологічні теорії, за якими поведінка людини визначається нібито неусві-домленими, біологічними інстинктами.

Імперіалістична війна 1914 року допомогла виявити вповні політичну орієнтацію українських письменників і культурних діячів, що жили на західноукраїнських землях. О. Кобилянська не стала в ряди тих, хто орієнтувався па царську Росію. Не по дорозі їй було і з тими літераторами, які з перших днів війни підтримували загарбницькі цілі «благодатної» Австрії, хоч деякі симптоми проавстрійських настроїв і проявилися в оповіданнях письменниці перших років війни («Щира любов», «Лісова мати»).