Трагедія правди: Леся Українка
В «Кассандрі» поетеса вже виразно володіє діалогом. Це виявляється в розмові Кассандри з Геленом, Геленою, Деїфобом і Ономаєм, нарешті в останніх картинах, де мовні партії Кассандри короткі й значущі її співрозмовники, що (за винятком Поліксени та Долона) виступають як антагоністи, наділені чіткими характеристиками, які розкриваються або в словах Кассандри, або в їх власній мові. Діалог, особливо в першій і шостій картинах, виявляє автора «Прощання» - кожна недомовленість, вірніше лаконічність твердження, викликає запитання або заперечення співрозмовника, рухає бесіду. Значно слабший діалог у другій картині, де ліричні визнання Поліксени і Кассандри позбавлені динамізму думки й почуттів. З’являється навіть репліка вбік, яка не належить до прийнятних Лесею Українкою драматургічних засобів. Щоправда, тут вона доречна, бо підказана боротьбою між потребою сказати сумну правду про долю Поліксени і ніжною любов’ю сестри. «Кассандру» можна було виставити на сцені при умові наявності виняткового таланту актриси, яка спроможна була б донести до глядача весь трагізм героїні. Леся Українка, коли писала драму, бачила перед собою сцену. Саме виходячи із законів сцени, вона в остаточній редакції твору виводить троянського коня за лаштунки, саме тому поєдинок Гектора з Пат-роклом, а потім Ахіллеса з Гектором, як і вилазка Долона у ворожий табір, відбуваються поза коном, і ми про хід цих подій дізнаємося або з поведінки Кассандри і Поліксени, з виразу їх облич, або від спеціально посланих Андромахою рабинь, які з міського муру стежать за поєдинком. Леся Українка назвала свій твір драматичною поемою. Це визначення жанру вона й надалі застосовуватиме до багатьох своїх творів. Уже в «Кассандрі» є ознаки трагедії: безвихідні суперечності між розумінням становища і неможливістю перешкодити розвиткові подій, що зрештою призводить до загибелі героїні і її рідного міста. Як і перші свої драматичні твори, Леся Українка витримує «Кассандру» в цілому на контрасті трьох основних барв: чорної, білої та червоної, причому червона контрастує з чорною або доповнює білу. Кольори надають додаткових рис для характеристики дійових осіб. Ось кілька таких кольорових характеристик. Гелена пряде «пурпурну вовну на золотій кужілці»; на поясі в неї висить «кругле срібне свічадо». Нитка з кужілки - червона. «Червоно взута білая нога» Гелени ступила на Троянську землю, й на думки Паріса наступила її «червона сандалія». Червоний колір - як символ кохання - асоціюється з червоною кров’ю, пролитою через Гелену в Троянській війні. Золота кужілка, срібне свічадо вказують не стільки на кольори, скільки на коштовний метал, з якого зроблено ці речі для царського дому. Поєднання білого кольору вбрання з червоними квітами й І грінками підкреслює її становище нареченої. Після смерті брата, кили розвіялася мрія про шлюб з Ахілле-сом, її червоно-білі барви змінюються па чорний колір жалобного пораннії. Андромаха тче «білий плат» на ложе, але він буде саваном для її убитого Гектора. І’елеп -»в білій одежі, у срібній діадемі, а білою посрібленню патерицею». Касеандра - в «чорному покривалі»; тільки «золота обручка», як спомин про нареченого, її «правицю обвиває». В пророцтві Кассандри все забарвлено лише в чорний і червоний кольори. Вона бачить, як нездійснений шлюб Поліксени стає червоним від крові вбитих воїнів, а сама кров чорна, «чорні кораблі багряну хвилю стернами різали». Про ЇЇ слова Деїфоб говорить як про «темні», «мов димна хмара». Майбутнє ввижається Кассандрі як «багряна хмара», «непрозора хмара». В четвертій картині небо починає «злегка червоніти», потім «чорні постаті» царівен вирізьблюються в «місячнім сяйві», а після заходу місяця «темна купка людей» ховається в тінь. Шпигун Сінон все бачить в чорних барвах: «чорний корабель», «темні води», «темні, чорні води». Твір закінчується зруйнуванням Трої і пророкуванням ледь притомної Кассандри на тлі заграви пожежі. Червоний і чорний кольори з їх видозмінами - багряним і темним - забарвлюють всі події й ніби відтіняють їх, стають тлом - уособленням страшної війни, яка рокує на смерть героїв твору. Поєднання цих кольорів не може не нагадати барви, якими старогрецькі події змальовані на давніх амфорах і вазах, де також вирізняються три кольори: чорний, білий і червоний. Розглянувши кольори, які зустрічаються в ремарках і в мові діячів драми Лесі Українки, О. Білецький, який перший звернув увагу на ощадність у творі декоративного тла, прийшов до висновку: «Обстава, що цурається орнаментації, уникає вигадливих ліній і форм, змагає до монументальної простоти і не боїться примітивності». І далі: «В усім цім відчувається вже деякий повів модерністського змалювання - без його спотворено с т і» ‘. У літературі про Лесю Українку були численні спроби знайти в «Кассандрі» приховане змалювання суперечок, які точилися всередині партійних груп і між партіями- аж до відшукування в кожному образі драми прозорої алегорії з тогочасного українського життя. Даремно було б шукати безпосередні аналогії між «Кассандрою» і сучасною поетесі дійсністю. Однак такі аналогії можливі й закономірні в думках та ідеях, закладених у цій драматичній поемі. Засудженням пасивності і ствердженням активного втручання в життя, гнівним викриттям егоїстичних, власницьких інтересів тих троянців, які протиставляли особистий добробут загальнонародній справі, Леся Українка виступала проти багатьох діячів буржуазних партій, які за багатство і кар’єру зраджували народ і служили царатові. Сумний приклад Кассандри застерігав тих, хто вважав за достатнє виступати з самими «пророцтвами», гадаючи, що їх участь у революційній боротьбі не є конче потрібною. В час революційних подій позиція Кассандри вже дорівнювала б ухиленню від боротьби. Образом Гелена Леся Українка засуджувала численних клевретів імперіалізму, які підроблялися під смаки «своїх» і чужоземних буржуа, ішли на службу до царату. З’явившись у друку на початку 1908 року, «Кассандра» закликала до згуртованості передових сил для боротьби з реакцією, до піднесення громадської свідомості людей, які не знайшли в собі сили і мужності продовжувати боротьбу. «Кассандра» ще раз наполегливо говорила всіляким «пророкам», що тільки в поєднанні живого слова з революційною дією вони здобудуть право виступати від імені народу; інакше їх чекає забуття й розвінчання.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
