Трагедія рідного краю в драмі Лесі Українки «Бояриня»
Леся Українка… Хто вона? Поетеса, драматург і публіцист. Навіть Іван Фрнко, який добре її знав, не міг дати однозначної відповіді. Та й мати майбутнє поетеси, Олена Пчілка, не одразу розгледіла багатогранний талант своєї дочки. Є така думка: якби Леся не захворіла на туберкульоз, то вона б, мабуть, стала відомим музикантом. І все ж поезія, драматургія. Перелом у творчості Лесі Українки збігся з переломом століть, і Леся драматург з’явилася на самому початку XX століття. Серед драматичної спадщини письменниці особливе місце посідає драматична поема «Бояриня», з якою український читач познайомився нещодавно, хоча поема була написана в 1910 році. А до 1989 року твір не тільки не виходив друком, а й згадки про нього не було ні оглядових статтях, ні в солідних літературознавчих монографіях. Це пояснюснюється дуже просто: твір присвячений драматичним подіям національної історії - Руїни з усіма її конфліктами й суперечностями. З усього комплексу національних проблем Леся обирає чи не найгостріш найдраматичніші з них - проблеми національної пасивності, національної зради і національної туги, осмислюючи їх на матеріалі української історії XVII століття. Художньо осмислюючи філософію волі, душі, духу, Леся Українка доходить страшного висновку: український народ несе ярмо неволі самохіть, бо змирившись і зі званням «раба». Відомо, що мотив національної пасивності для української літератури був новий. Ще Т. Шевченко у посланні «І мертвим, і живим …» гнівно затаврувати зрадливу козацьку старшину: Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття - ваші пани, Ясновельможнії гетьмани. Цих питань торкалися й П. Куліш, М. Костомаров, І. Франко. Засвоївши літературну традицію й певні історичні джерела, Леся Українка змальовує добу Руїни. Однак письменниця не вдається до опису історичних фактів, а показує, як найсуттєвіші проблеми переломлюються в долях центральних персонажів: дочки козацького старшини Перебійного Оксани та її чоловіка, московського боярині Степана. Отже, основою твору є ідейний конфлікт протистояння світоглядних позицій, поглядів, думок. Конфлікт, покладений в основу «Боярині», грунтується на протистоянні двох світів - України і Московщини, як і двох психологій, світоглядних і морально-етичних. З одного боку, патріотично налаштованої козацької старшини, а з другого тих, що зреклися національної ідеї, перейшовши на службу до російського царя, До першого «табору» належить Оксана, яка не може пробачити ні собі, ні чоловіку, який «сидів у запічку московськім» в той час, як на Україні лилась кров, Вона у відчаї запитує у нього: «Ну, скажи, мій любий, чи довго нам ще мучитися так?» Другий «табір» представляє Степан, це він привіз Оксану до Москви. Чоловік намагається переконати дружину, що і в Москві можна боронити українську справу. Але це не так! Степан боїться залишити службу, бо «цар скрізь має боярина свого», та й порушити присягу йому не велить честь. Наші герої помилялись, бо без внутрішньої свободи майбутнє не має сенсу. Як немає одної батьківщини. Леся Українка подає свої власні роздуми щодо цього . Для неї (як і для її героїні Оксани) Україна - це «веселий світ» з дівочим співом, а Московщина - «неволя бусурманська», «темниця». І як приклад - Степан з Оксаною. Що вони зробили для рідної землі? Нічого крім того, що осмислили тягар своєї долі, що задушив їх. У них не вистачило сил, щоб перемогти тяжкий тягар. У цьому - трагедія нашого народу. Нам на шию кидають ярма (економічна нестабільність, залежність від Заходу, заборона рідної мови, насадження «чужої» культури), і ми тягнемо їх віками. Прикро від цього! Що ж ми за нація? Чому ми самі себе прирікаємо на «вічні страждання»? Так і хочеться вигукнути Лесині слова: «Жити хочу! - Буду жити».
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
