«Давня казка» - дуже небезпечний твір. Він настільки простий за формою, що здається простим для розуміння. Відтак на читача постійно чатує небезпека сприймати «Давню казку» як казку. Насправді, я б не порушував цієї теми, як неповне, неуважне прочитання цього твору не було таким поширеним. На жаль, багато хто не вдумується у зміст прочитаного.

Датована в автографі 25 січня 1905 р. «Осіння казка» не є остаточно закінченим твором. З автографа видно, що Леся Українка пізніше вписувала до нього нові речення, перекреслювала сторінки, дописувала окремі епізоди. Цю роботу можна віднести до ранньої весни і частково до літа 1905 року. Проте й після цієї авторської редакції твір не був призначений до друку.

Розповідь Юди про його життя серед Христових учнів і про причини, що спонукали Юду зректися вчителя, Леся Українка розпочинає й закінчує його ж словами про товар, який купується і продається. Цей сюжетно-композиційний хід підкреслює цинізм житейських засад Юди. Його соціальна сутність, безсоромність торгівця людьми виявляється і в ціні продажу. Якщо Юда незадоволений «вирученими» тридцятьма срібняками, то тільки через те, що їх виявилося мало, що він продешевив учителя.

Драматичний етюд «На полі крові» Леся Українка написала 1909 року, в часи реакції. У буржуазних російській, польській, українській та інших літературах були спроби оспівати, реабілітувати зрадників революції, більше того, зробити їх знаменням часу, зразком для наслідування. Український націоналіст В. Винниченко виступає з повістями, героєм яких стає колишній революціонер, що розходиться з своїми спільниками по боротьбі в силу якихось власних поглядів на мораль і етику, в якій стирається межа між правдою і брехнею, добром і злом, хорошим і поганим, благородним і цинічним, любов’ю і зрадою, чесністю і розпустою і т. ін.

Леся Українка проблему естетики вирішувала в тісному взаємозв’язку з першочерговим завданням часу із визвольним рухом. Поетеса вважала, Що завдання справжнього мистецтва полягає у правдивому відображені життя і всієї його багатогранної краси, в поглибленому вивченні дійсності. Вона розуміла, що прекрасне, насамперед життя у всій його багатогранності і величі. Пейзаж, як один із образних засобів, Леся Українка теж розглядала у зв’язку з людиною, з її життям, бо природу вона вважала однією з категорій прекрасного.

Якщо познайомитись з біографіями хоча б деяких митців, одразу розумієш: що об’єднує чи не усіх діячів мистецтва - непроста доля і непростий внутрішній світ. Насправді, люди мистецтва дуже рідко бувають гармонійними внутрішні й прості у спілкуванні. Можливо, саме це внутрішнє напруження і стає поштовхом до творчості, до розвитку, до самовдосконалення.

Життя Лесі Українки було віддане служінню ідеї революційної боротьби проти експлуататорського ладу, боротьбі за побудову нового світу. На її очах зростала й міцніла нездоланна сила робітничого класу, який все більше усвідомлював свою історичну вагу і своє призначення. Керований партією нового типу, робітничий клас збагачувався марксистським розумінням життя і відкрито заявляв про своє право на вільну творчу працю, про свій обов’язок очолити й повести за собою трудящі маси на рішучий штурм самодержавства й капіталізму в ім’я здійснення заповітної мрії людства.

«Осінню казку» Леся Українка за життя не друкувала. Як свідчить К. Квітка, вона просила його переписати твір для друку, але К. Квітці драма не сподобалася, він висловив думку, що ця річ не вдалася. Думка К. Квітки, а може, й інші обставини вплинули на авторку так, що надалі вона не поверталася до свого твору. Отже, «Осіння казка» не була підготовлена до друку. Очевидно, що відомий текст є лише першим варіантом, та й то не цілої драми.

Леся Українка понад тридцять рокiв вiддала творчостi. На цi ж роки припадає безупинне змагання з туберкульозом. Безперечно, i тяжка хвороба, і тривалі болі, і хвилинні радощі впливали на твори Лесі Українки, але ніколи вони не були виявом вузько особистого. Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів.

1871 рік для української літератури дуже знаменитий. Цього року народилася Леся Українка, що згодом за словами Івана Франка, стала чи не наймужнішим поетом на всю Україну.

Лариса Петрівна Косач (літературний псевдонім - Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. в м. Звягелі (тепер - Новоград-Волинсь-кий) у дворянській сім’ї. Її батько, Петро Косач, родом з Чернігівщини, по закінченні юридичного факультету Київського університету одержав службове призначення на Волинь.

Розмова Руфіна з Парвусом, у якій Прісцілла лише вряди-годи вставляє своє слово,- це зіткнення двох поглядів на християнство. Прихід Прісціллиного батька Аеція Панси на короткий час знову повертає дію до того драматичного конфлікту між чоловіком і дружиною, яким розпочалася п’єса. Далі розмова знову точиться навколо питань християнства і служби Римові.

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, - відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.

Тавридою древні греки називали сучасний Крим. Там жили таври - скіфське плем’я, яке шанувало богиню-діву і приносило їй людські жертви, які в Греції давно вже вийшли з звичаю. Греки вважали, що ця богиня-діва - не хто інша, як їх Артеміда-мисливиця. У них був міф, при зав’язці і при розв’язці якого стояла Артеміда, і обидва рази - з людським жертвопринесенням, - правда, уявним, неспроможні. Зав’язка цього міфу була на грецькому березі, в Авліді, а розв’язка - на скіфському березі, в Тавриді.

Героєм багатьох творів Лесі Українки, зокрема драматичних, став борець проти всілякого, в тому числі й насамперед духовного, поневолення. Боротьба проти рабства думки, як першочергове завдання письменника, що своєю творчістю активно допомагає створенню «суспільства свідомих осіб», стає у центрі більшості її драм.