Творчість Лесі Українки в роки реакції і нового революційного піднесення
В. Бєлінський писав, що драматична поезія - «це вищий рід поезії і вінець мистецтва» . Драматична поема стала основним жанром у творчості Лесі Українки, нею вона піднялася на верховини поетичного мистецтва. Особисте життя поетеси склалося так, що вона після поїздки до Берліна на консультацію з відомим лікарем зрозуміла свою приреченість. Лікарі говорили лише про два роки життя, Леся Українка прожила відтоді сім років. Відчуття неминучого трагічного фіналу змусило поетесу віддати всі сили на здійснення і завершення тих праць, які найбільше її хвилювали. Тому вона наполегливо працює над викінченням раніше написаних «Кассандри» і «У пущі», завершує роботу над розпочатою драмою «Руфін і Прісцілла». Піднесення, а потім спад революції 1905-1907 років поставили перед інтелігенцією Росії питання, на які вона з болем шукала відповіді в програмах і практичній діяльності різних партій, борсалася в тенетах суперечливих поглядів. Щиро співчуваючи трудящим масам, навіть краща частина інтелігенції часто-густо не могла знайти свого місця в складних обставинах боротьби того часу і силкувалася серцем і розумом відчути, де саме пролягає той шлях, що веде в світле майбуття царства волі й справедливості. В архіві Лесі Українки зберігається заголовний аркуш, на якому поетеса написала назву циклу творів, першим з яких мала бути драма «Руфін і Прісцілла». Цикл вона хотіла назвати «Великі роздоріжжя». Очевидно, що намір написати такий цикл залишився нездійснений, хоч низка творів, написаних в останні роки життя поетеси, має безпосередній стосунок до тем і проблем, поставлених у «Руфіиі і Прісціллі». Леся Українка часто поверталася до раніше розроблюваних нею тем, надаючи їм нового освітлення, поглиблюючи розробку тих питань, які не посіли в попередньому творі належного їм місця, а між тим, продовжували хвилювати поетесу. Працю над драмою «Руфін і Прісцілла» Леся Українка розпочала в другій половині 1906 року в Києві. Спочатку робота над новим твором посувалася дуже швидко. До кінця року було написано першу, другу й половину третьої дії. Восени 1907 року в Ялті поетеса повертається до роботи над драмою і протягом 1907-1908 років закінчує третю і пише четверту та п’яту дії. У Телаві після деякої перерви вона закінчує остаточне опрацювання твору, а потім, як писала 24 квітня 1910 року в листі до Надії Кибальчич, провадила лише його «вигладжування»: «…Оце викінчую (властиве, вигладжую) торік дописану драму з пер. вв. християнства «Руфін і Прісцілла». Виправляю перше я, а потім уже будуть редактори переправляти…» ‘. Надіславши драму до «Літературно-наукового вісника», Леся Українка потім забрала її назад, щоб з огляду на цензуру свідомо приглушити деякі найгостріші протихристиянські місця. Про це вимушене виправлення вона з гіркотою писала, що їй довелося «…підписувати своїм повним іменем річ, свідомо скалічену… Автор сам калічив (і з яким болем!), сам і підписатися мусив…» . Климент Квітка в примітках до першого радянського видання цієї драми писав: «Леся передбачала, що царська цензура викреслить деякі місця, вбачаючи в них образу для християнства, і тому, щоб уникнути логічних і формальних вад, які постають внаслідок викреслення і не можуть бути полагоджені, коли автор не живе в місці цензури і друку, сама виготувала редакцію, яка би могла пройти через цензуру» . У цій редакції із скороченнями, зробленими ще на вимогу редактора М. Грушевського, драма була опублікована без останньої дії в «Літературно-науковому віснику». Авторський текст вперше повністю відновлено лише у виданні 1951 року ‘ на основі не-цензурованого автографа, що зберігся в архіві поетеси . Леся Українка надавала великого значення драмі «Руфін і Прісцілла», тому шукала хороших знавців римського права для консультації. У листі до М. Грушевського вона писала: «Ся драма дуже лежить мені на серці, і хотілось би випустити її в світ без грубих промахів» . Найбільше поетесу турбували питання правових відносин у стародавньому Римі, вона, як це видно з її листа до сестри, «питала такого спеціаліста по всіх усюдах, «но такового не сказалось» . А. Кримський згадував, що для роботи над «Руфіном і Прі-сціллою» він надсилав Лесі Українці книги - П. Гідулянова («Митрополити в первме три века християнства»), Алляра та ін.: «Я цілу бібліотеку послав. Вона всі ці книжки перечитала» . Події у драмі відбуваються в II столітті нашої ери в Римі, спочатку в домі Руфіма - молодого римлянина значного роду, потім у темниці і наостанку в римському цирку. Оскільки в «Руфіні і Прісціллі» згадується філософ Цельз і його критика християнства, час дії драми Лесі Українки можна датувати 178 роком - роком написання «Правдивого слова», твору Цельза, спрямованого проти християнства. Цю дату стверджує й інша обставина: у драмі говориться про посилене переслідування християн. Таке переслідування християн в час діяльності Цельза мало місце також 178 р. Цього року в багатьох місцях Римської імперії сталися стихійні лиха: неврожаї, землетруси, голод. Критики умисне чи незумисне (швидше умисне) обходили той нерозривний зв’язок, який існує в драмі між особистим життям героїв і їх ідейними розходженнями. Драма «Руфін і Прісцілла» побудована на двох взаємозу-мовлених драматичних конфліктах. Перший з них визначається громадянським обличчям Руфіна - римського патріота, республіканця, що не визнає цезарської влади, але не бачить нічого позитивного для Риму і в християнському русі, який у той час уже набирав масового характеру. Другий конфлікт - родинний. Прісцілла - дружина Руфіна - стала християнкою, Руфін же - переконаний атеїст. На цій основі виникає родинна драма двох люблячих людей, які не можуть жити однією сім’єю. Вірний своїм почуттям чоловіка до жінки й пошани до прекрасної, близької йому людини, Руфін виступає як оборонець і захисник Прісцілли. З наступної репліки Прісцілли дізнаємося, що, захищаючи її, Руфін сам стане беззахисний перед законом, якщо його запідозрять у приналежності до християн. Вивівши на кін двох людей - найближчих і найдальших одне до одного, Леся Українка заронила в читача побоювання за їх долю, дала поштовх для розвитку драматичного конфлікту. Дальші сцени покликані поглибити цей конфлікт шляхом зіткнення протилежних поглядів. У першій же дії розкриваються ідейні платформи, на яких стоять герої драми - як головні, так і другорядні. Перше зіткнення відбувається між Руфіном і фанатиком християнства Парвусом, який недовірливо ставиться до всіх нехристиян і запідозрює Руфіна в можливості зради. Як людина Парвус брутальний і нахабний, у нього немає елементарного почуття чемності до господаря, він одразу стає у войовничу позу борця за «небесну державу». Задерикуватість Парвуса викликає різку суперечку між ним і Руфіном. Руфін не бачить рації в тих «чудах», що ними хизуються християни. На репліку Парвуса, що може й з Руфіна стане праведник, мовляв, біблійний Савл зробиться Павлом, Руфін відповідає, що не бачить ніякого дива в тому, що …не змінилось нічого в ньому після того «чуда», крім літери єдиної в іменні. Бо й справді, і в Савлі, і в Павлі Руфін бачить, насамперед, «загонисту вояцьку вдачу». Так, найновіші дослідники вважають ототожнення Савла з Павлом лише здогадом, гіпотезою, яка постала з близькості й співзвучності імен та пов’язання їх з одним і тим же містом Дамаском ‘. Леся Українка і сама підкреслює в Павлі «тарсійського рубаку», який «словом бив, немов вояк мечем». Це твердження поетеси, по суті, є науковим здогадом, який перекликається з сучасною позицією дослідників раннього християнства. Поки що Руфін у своїй критиці не зачіпає основ християнської релігії, він говорить лише про інтерпретацію цих основ віри. Твори церковників для нього пахнуть болотом, кров’ю. У листі-відповіді християн Цельзові, який мусить переписати Прісцілла, уже немає і того талану, що в листах Павла усе-таки просвічує крізь нелад і грубу форму й забобони всякі. У цьому листі бракує доказів. Він, як і інші твори ранньої християнської літератури, замінює докази силогізмами, всілякими «чудами». «Стиль простацький, безладдя в доказах і рабство думки» в писаннях християнських вчителів нагадує Руфі-нові «рогаті силогізми, позичені в софістів з передмістя». Руфін вважає неприпустимою полеміку з противником, яка провадиться за допомогою образ, нанизування лайок на зразок тих, що адресують християни Цельзу: «гадючий виродку», «нащадку пекла», «душе смердяча» тощо.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
