Якщо в перші роки XX ст. Леся Українка не могла знайти ясної відповіді на це болюче питання серед київських соціал-демократів, то тим більше годі було сподіватись відповіді на нього від українських есдеків, які стояли здебільшого на меншовицьких націоналістичних позиціях.

Місце поета, співця, митця в боротьбі за соціальне й національне визволення народу - постійна тема в творчості Лесі Українки. В зв’язку з наростанням революційної ситуації в країні посилилися репресії царату. Царське самодержавство перетворило Росію в «тюрму народів». В. І. Ленін, викриваючи імперіалістичну великодержавницьку політику російського царизму, з обуренням писав, що «українська культура (мова, школа і т. д.) на протязі століть придушувалася російським царизмом і експлуататорськими класами». Обов’язком прогресивних кіл російської громадськості Ленін вважав рішучу боротьбу проти «нечуваного приниження українців»

Нові риси в образі дон Жуана починають проявлятись у розмові героя з донною Анною на костюмованому балі. Анна мріє про кам’яну гору і неприступний замок. В пісні дон Жуана також бринить мотив високої скелі і квітки, що росте в нагірному замку. Тільки в пісні дон Жуана, який все оповиває романтичним серпанком, ця гора з кришталю. Дон Жуан іншої думки про волю на скелі

Безпосереднім поштовхом до написання «Осінньої казки» стали січневі події 1905 року в Петербурзі. Але слід зважати й на те, що ця драма створена через два дні після відомої демонстрації тбіліського пролетаріату 23 січня 1905 року, організованої Кавказьким союзним комітетом РСДРП. Демонстранти йшли з червоними знаменами, розкидали листівки.

Образ Долорес споріднений з багатьма образами Лесі Українки. Риси жертовності й вірності вже намічені в образі Принцеси («Осіння казка»). Обидві героїні обстоюють також принцип: «Немає честі нападати ззаду». Риси «природженої мучениці» споріднюють Долорес з Прісціллою («Руфін і Прісцілла») та Йоганною («Йоганна, жінка Хусова»). У своєму самозреченні Долорес нагадує Мавку. Тип таких чесних і ніжних жінок, що всім жертвують заради дорогої людини, очевидно, був близький Лесі Українці.

Ми знаємо тепер, хто був той «людський хлопець», що зачарував своєю грою, а далі й закохав у себе дочку лісу, ніжну красуню Мавку. То - Лукаш, син простої селянки-вдови, небіж доброго і мудрого дядька Лева. У драмі не подано передісторії життя Лукаша, бо в цьому не було потреби. Початок його життя в творі збігається з першими кроками від дитинства до юності.

Образ Монтаньяра з «Трьох хвилин», безперечно, дуже далекий від історичних монтаньярів. Це швидше новоявлений Мефістофель, що вдало спокушає Жірондиста. У другому епізоді тюремник Монтаньяр, засадивши Жірондиста у в’язницю, потім сам же й визволяє його. Навряд чи все це історично правдоподібно й обгрунтовано. Власне, саме ув’язнення було потрібне для Монтаньяра, щоб потім підготувати втечу Жірондиста й усунути його від боротьби.

Молоденька, слабенька, хвороблива Леся вийшла на шлях «ранньою веспої тихий спів несміло» заспівала. Але той «тихий спів» пролунав громосилим дзн ном, гучним спалахом, кликав стати «одважно до бою», вселяв віру в те, що стане жадана воля, яка дасть можливість людині дихати на повні груди.

Леся Українка ставила питання про розвиток народного ідеалу, а з ним і про збільшення вимог до справді народного письменника. Ясна річ, що у цьому контексті народність письменника визначалася як знання життя народних мас, уміння писати про них ясною і зрозумілою мовою, власне те, що Франц Мерінг відзначив у творчості Анценгрубера словами Шіллера: «Навіть найбільш піднесену філософію життя такий поет звів би до простого природного почуття; силі уяви він передав би всі результати многотрудного наукового дослідження, і таємницям мислителя він дав би в легко сприинятних образах розгадку, доступну навіть дитячому розуму»

Патріотична драма «Бояриня» була написана Лесею Українкою в 1910 році. Поетеса дуже любила свою країну, свій народ, її хвилювала доля рідної України, яка перебувала під владою Росії, не мала навіть власної державності. Удрамі «Бояриня» Леся Українка засуджує тих українців, які зрадили батьківщину, які заради почестей служили російському царю.

Письменниця великого творчого діапазону, Леся Українка в своїх драмах буремних років революції головну увагу приділила найгострішим питанням політичної, ідейної боротьби за визволення трудящих мас з ярма соціального й національного гноблення, за визволення свідомості людини з тенет духовної неволі.

Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо вона пройнялася творчістю Тараса Григоровича Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. її лірика сповнена глибокої пристрасті, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, навколишньої природи, до свого нескореного народу.

Творчість Лесі Українки вражає насамперед силою її жіночого духу, ну і, звичайно, унікальністю художнього таланту. За мужністю й полум’яністю своєї поезії вона перевершила багатьох чоловіків, залишаючись усе тією ж чутливою, ніжною жінкою, Доля знущалася над нею, а Лариса «сміялася крізь сльози» і «сподівалася без надії».

Драма Лесі Українки «Лісова пісня» написана на щедрому грунті української міфології та фольклору. У творі на новому для української літератури художньому рівні йде осмислення краси життя. "Лісова пісня” - це глибока філософія взаємодії добра і зла, співіснування красивого і потворного. Цю філософію поетеса перенесла на взаємини людей і природи.

Леся Українка в поемі «Давня казка», висловила свої погляди на роль митця та мистецтва в суспільстві, на ідеал поета. Цей твір можна вважати своєрідним творчим маніфестом поетеси.