Спад революційної хвилі, розгул шовінізму, смертні вироки військово-польових судів, гоніння на вільну думку пригнічують її, породжують невіру в торжество справедливості. «Все добре, чисто тоне В цьому киплячому вирі підлості»,- похмуро пише вона и листі Богданові, докоряючи своєму «хлопчикові» (хлопчику йшов 54-й рік) за «збочення» з вірного шляху.

Марко Вовчок увійшла в українську літературу зі збіркою під назвою «Народні оповідання». Уже сама назва говорить про себе: народне життя само підказало їй тему, створило образи, характери. Найчастіше її перо торкалося болючої проблеми селян - їхньої неволі, кріпосної залежності від поміщиків.

У роки кріпосницького лихоліття почала свою літературну діяльність Марія Олександрівна Вілінська, яка ввійшла в літературу під псевдонімом Марко Вовчок. Це видатна письменниця другої половини XIX століття, яку І. Я. Франко назвав борцом за волю і людські права трудового народу. Марко Вовчок глибоко вивчила життя покріпаченого люду, його усну народну Творчість. Шевченків «Кобзар», «Записки мисливця» Тургенєви, «Мертві душі» Гоголя були основними джерелами творчості молодої письменниці.

Головна думка твору «Інститутка» - палке прагнення кріпаків вирватися з-під влади поміщиків, стати вільними. Повість «Інститутка» була першим прозовим твором в українській літературі, де показано непримиренність між кріпаками та кріпосниками, засуджувалось кріпосництво як велике соціальне зло.

«Максим Гримач» Марка Вовчка є за жанром романтичним баладним оповіданням. Воно має фольклорну основу та побудоване за сюжетом пісень, тобто українських народних балад про кохання. В мові твору присутні народнопісенні інтонації: «Сестричко моя малая! щебетушечко моя нерозумная! – жалує Катря малу.

Розорення Звонарьова та його смерть у 1875 році примушують письменницю вдаватися до послуг випадкових видавців-комерсантів. її переклади тепер видають підприємці типу Мордуховського, Ямпольського, князя В. В. Оболепського, які затримують скупі гонорари і часто-густо розплачуються книжками. Кількість перекладів, підписаних ім’ям Марка Вовчка, різке вменшується. Письменниця знову зазнає матеріальної скрути.

Видатна українська письменниця-демократка Марко Вовчок прийшла в літературу наприкінці п’ятидесятих років минулого століття. Ідейними натхненниками, справжніми володарями дум передових людей в Росії і Україні в ті роки були революційні демократи, великі просвітителі Герцен, Шевченко, Чернишевський, Добролюбов, Некрасов, Салтиков-Щедрін.

Марко Вовчок - видатна українська письменниця другої половини XIX ст., що продовжила й розвивала традиції Тараса Шевченка в українській літературі. Народилася Марія Олександрівна Вілінська 22 грудня 1833 року в селі Єкатеринівка на Орловщині в родині дрібного поміщика. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові.

Роки перебування в Богуславі та Хохітві й часті поїздки до Києва знову зближують письменницю з українським народним життям і культурним середовищем. Попри всі намагання зберегти інкогніто адреса її стає все-таки відомою не лише київським літераторам, а й Франку, який жив у закордонному Львові. «Видати» її міг давній київський приятель, завзятий колекціонер і шанувальник Шевченка Ф. Дейкун, з родиною якого Марко Вовчок була у дружніх стосунках.

Перші місяці у Ставрополі вона ще за Інерцією працює, виконуючи свої зобов’язання перед «Русской газетой»,- перекладає і пересилає окремими розділами «Юного капітана» Жюля Берна і «Пригоди Гумфрі Діота» Джеймса Грінвуда. Ало у зв’язку із закриттям газети на 163-му номері публікація обох романів раптово припиняється. Лист до редактора, що зберігся від того часу (червень 1878 року), був сповиений гірких докорів а приводу обурливих перекручень, що виключають можливість передруку «Юного капітана» у такому вигляді.

Україна…Як багато почуттів вкладено в це слово! Яка вона іолична, неповторна у своїй мальовничій красі! Та краса і велич нашої землі переплетені із смутком трагічних сторінок її історії. Така доля цієї землі, що весь час її шматували на частини і не ииала вона спокою від лютих ворогів.

Безпосередні зустрічі і розмови з кріпаками, вивчення їхнього життя глибоко вражали Марка Вовчка і викликали в неї жагуче бажання розповісти правду, особливо про безправне становище жінок-селянок. В оповіданні «Горпина» письменниця створила типовий образ пана-ліберала і довела, що майже всі пани - люті вороги народу.

«Інститутка» - це перша в українській літературі соціальна повість, глибоко реалістичний твір про взаємовідносини між кріпаками та панами. Письменниця показала нестерпне становище селян, що є наслідком жорстокості і бездушності кріпосників, зобразила наростання народного гніву, мораль панів і трудового народу, стан тодішньої освіти.

«Народні оповідання» української письменниці Марка Вовчка стали визначним явищем літератури XIX століття. Недарма їх так високо оцінив великий український поет Тарас Григорович Шевченко, який навіть називав молоду письменницю своєю донею. А повість «Інститутка», включена до цього циклу, мабуть, є найкращим твором Марка Вовчка.

До Олександровського, і до Саратова, Михайлом Дем’яновичем потяглися дрібні службовці і Гинуславської удільної контори. Приїхав працювати і Степан Ращенко, якого письменниця пам’ятала в Хохітві ще хлопчиком, тоді вона подарувала йому цілий пакунок книг. При першій зустрічі Ращенкові впало в око, як сильно змінилася письменниця за останні десять - дванадцять років, перетворившись із моложавої жінки в малорухливу, неповоротку старуху.