Серед ланів, серед широкого українського степу в’ється гадюкою заринута у вічність стежка, невідомо, звідки вона бере початок, де її кінець. Нещадно ллє дощ, краплини якого падають на обличчя двох людей, що прямують кудись. В одного дощ викликає неабияке задоволення: він радіє, наче дитина, підставляє долоні назустріч заливному дощеві, який змиє усякий бруд з душі та тіла. Інший щось бурмотить під ніс, незграбно хлюпаючи по острівцях води. Так і більшість людей не бачить прекрасного ні в чому на життєвих перехрестях

«Зачарована Десна» - мій улюблений твір. Це сповідь автора, хвилююча розповідь про власне дитинство і водночас про народ, про Україну, про невмирущість людського оптимізму. Тема єднання людини з природою - найголовніша у творі.

«Щоденник» - символ нескореного духу. Ці окремо зроблені записи вміщують роздуми митця більше ніж за десятиліття і розташовані автором у хронологічному порядку. Але прочитані разом, є різновидом мемуарної літератури з одного боку, з іншото - самостійним літературним твором.

Художні твори Олександра Довженка охопили найважливіші віхи історії українського народу. Найбільшу увагу звернув письменник у своїх кінотворах, публіцистичних статтях на події, пов’язані з першою та другою світовими війнами. Історичну долю української нації у смертельних випробуваннях XX століття змалював він у творах «Арсенал», «Звенигора», «Щорс», «Мати», «Тарас Бульба», «Стій, смерть, зупинись», «Воля до життя», «Україна в огні», «Повість полум’яних літ» та ін.

Чим вимірюється життя художника, творця? Пам’яттю, яку він лишив по собі, тим, що зробив для людей. Народжений прекрасною землею, щедро обдарований багатогранними здібностями й талантами, Олександр Петрович Довженко, цей селянський син з-над берегів зачарованої Десни піднявся до вершин світового мистецтва, але назавжди залишився сином своєї землі, патріотом, який безумно любив Україну.

Алегорична й разюча сцена на початку кіноповісті Олександра Довженка: однорукий селянин — вчорашній солдат — дійшов до краю. У тупому безсиллі, спустошений неврожаєм, злиднями, голодом і безвихіддю, він люто б’є здоровою рукою беззахисну, ні в чому не повинну конячину.

Олександр Довженко - непересічна особистість в українській літературі та культурі в цілому. З-під його пера вийшло багато довершених прозових творів, до того ж Олександр Довженко був видатним кінематографістом, який зробив вагомий внесок у розвиток кіномистецтва в Україні. Олександр Довженко залишив нащадкам оповідання та повісті про війну, які реалістично оповідають нам про трагічні події того часу; щоденник, що є правдивим свідченням епохи.

О. Довженко, обдарований талантом «палати в огні своїх пристрастей», намірився відкрити світові свою Україну, її народ у величі душі та безсмерті свого родоводу, свого історичного життя. У своїй кіноповісті «Зачарована Десна» він заявляє: «Я син свого часу і весь належу сучасником своїм». Тому й не дивно, що його твір став справжнім гімном красі людських сердець, нелегкій праці людських рук, гімном таланту людського.

Війна принесла багато горя, знівечила долі багатьох людей. І не одна мати не дочекалася свого сина, і не одна дівчина шукала і не могла знайти рідну домівку, повернувшись з Німеччини, де була справжньою рабинею, і не один чоловік повернувся додому на милицях або взагалі не повернувся, залишившись лежати зі своїми друзями десь під землею, а де - невідомо.

Твір за повістю О. Довженка «Зачарована Десна» Кіноповість «Зачарована Десна» - один із кращих творів митця. Це «задушевна лірична сповідь, по вінця наповнена любов’ю до рідного краю, до України з її великим і скорботним минулим і її великим радісним майбутнім».У преамбулі до кіноповісті О. Довженко причину її написання пояснює такими чинниками: спогади, викликані «довгою розлукою з землею батьків» і бажання «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел».

Закрийте очі, уявіть себе маленьким хлопчиком або дівчинкою. Чи згадаєте ви якісь дива, якісь чудернацькі пригоди, якісь уривки з дитинства, що хвилюють і зараз? Можливо, це будуть цікаві спогади про те, як «плаче» бурулька, а може, ви бачили, як займається зоря, чи як летять у вирій птахи? Хіба це не диво? Не стало Олександра Довженка, але спогади його залишилися.

Коли славний князь Iгор вiв свої хоробрi полки на ратнi подвиги за землю Руську, небо послало йому лиховiсний знак - сонячне затемнення. Може, то було застереження всьому роду людському: вiйна - це велике зло, це потьмарення розуму i затемнення душi?

Кривава, попалена, розбита, порубана, знедолена, в загравах пожеж - такою була Україна в буремні роки війни. Страшне горе принесли німецькі зайди. Чотири роки чинили наругу над людьми ці негідники! У кіноповісті «Україна в огні» Довженко засуджує фашизм.

«Війна стала великою, як життя, як смерть. Воює все людство. Ніби земна куля влетіла в якусь криваву божевільну туманність. Війна стала життям людства. І тема війни, отже, на довгі роки буде основною темою мистецтва… Україна мусить родити «найсильніші твори про народ у війні…» - читаємо у Довженковому «Щоденнику», що став своє рідним документом доби, свідченням потворної природи тоталітаризму. І такий шедевр Олександр Довженко створив.

Олександр Довженко - людина, щедро обдарована багатогранними здiбностями й талантом. Сьогоднi ми навiть вагаємося, кому надати перевагу - Довженковi як творцевi прекрасних кiноповiстей чи авторовi захоплюючих фiлософських щоденникiв, у яких вiн замислюється над красою i щастям людини на оновленiй землi. Довженко писав також оповiдання та публiцистичнi статтi.