Повість Миколи Гоголя «Вечір проти Івана Купала» - своєрідний твір, в якому поєднуються містично-фантастичні події та глибока соціальна правда. Реалістичні картини побуту українських селян є сусідами таємничих сцен в дусі народних легенд, характерних для літературної течії романтизму. «Вечір проти…» входить до збірки фольклорних за сутністю «малоросійських повістей» Гоголя «Вечори на хуторі поблизу Диканьки».

Тема повісті «Шинель» Гоголя - розповідь про долю «маленької людини», тобто незначимої в суспільстві особистості. Головний герой повісті «Шинель», чиновник Башмачкін, виглядає мізерною особистістю, оскільки не має ні влади, ні грошей, ні слави. Але «маленька людина» насправді не є нікчемою - це така ж людина, як і всі. Він здатний відчувати, страждати, і його почуття, біди і радості не менш важливі, ніж у якого-небудь відважного героя, інтелігента або аристократа.

Микола Гоголь народився та виріс в Україні. Дитинство його минуло у мальовничих місцях, овіяних козацьким минулим, давньої історією, народними легендами. Змалку Микола бачив колоритних людей з народу навколо себе: козаків, чумаків, торговців на базарі, хитрих циган-«лошадників», заможних та бідних селян, гострих на язик дівчат та веселих завзятих парубків. Також він слухав народні перекази, в тому числі і страшні: про відьом, про русалок-водяниць, про квітку папороті, що цвіте на Івана Купала тощо.

У повісті «Шинель» Гоголь розповів про долю «маленької людини», тобто незначущої у суспільстві особистості, яка виглядає мізерною, бо не має ані влади, ані грошей, ані слави. Але «маленька людина» насправді не є мізерною – це така ж людина, яка здатна відчувати, страждати, іі почуття, біди та радощі не менш важливі, аніж в героя чи аристократа.

М. В. Гоголь ненавидів кріпосне право, тому в поемі «Мертві душі» він гнівно викриває кріпосництво, яке веде до зубожіння країни, до економічної і культурної відсталості її, до вимирання селянства. «Мертві душі» - це поема про Росію. Автор вдало вибрав сюжет і зумів показати всю Русь. Герой поеми Чичиков Павло Іванович побував у багатьох місцях Росії: і в поміщиків, і в чиновників, зустрічався з селянами, бачив безкраї російські простори. Русь убога з хатами, що покосились. Та й поміщицькі садиби не відрізняються великим порядком.

Кожен народ iз давнiх-давен прагнув до поетичного осмислення власної iсторiї - минулого i сучасного, зазирнути у майбутнє. Це осмислення i вiдтворила усна народна творчiсть, що зберегла для нащадкiв дух i подiї далеких епох. Її краса i художня довершенiсть захоплює i дивує, викликає повагу i гордiсть за український народ, його славетну iсторiю.

Миколаївська Росія не була бідною або політично слабкою країною, однак комедія "Ревізор” зображує саме Росію епохи царювання Миколи I. Один з мемуаристів дав цьому часу визначення "глухі роки”. Дійсно, на тлі росту моці імперії духовні підвалини суспільства слабшали. На зміну честі й порядності прийшли розшук і муштра. У культурному житті суспільства наступив справжній застій, а про політичне життя російське суспільство першої половини XIX століття й не помышляло. Місто, у якому відбувається дія комедії, вигаданий, однак виглядає він незвичайно типово.

Аналіз бесіди Чичикова з Іваном Антоновичем. Це чудовий по своїй лаконічності епізод. Іван Антонович не просто хабарник, а досвідчений артист в цьому ремеслі. Потрібно бути справжнім віртуозом, щоб зовсім «не помітити» покладені перед ним гроші, але тут же накрити їх книгою. У цьому жесті - весь характер Івана Антоновича, найдрібнішого гвинтика в системі чиновницького апарату. Можна переконатися в круговій системі хабарництва, справжнім «поетом» якого постає Іван Антонович. Він «начебто і не чув» зверненого до нього питання Чичикова, Незважаючи на те, що вже видали його помітив.

Своїм улюбленим твором я б назвав "Ніч перед Різдвом”, що його написав письменник-класик Микола Гоголь. Мені взагалі до вподоби книжки кумедні, але не дурні. А цей твір якраз водночас смішний, пригодницький, фантастичний та змушує замислитися. При цьому події не втрачають правдивості.

Навіть при поверхневому читанні комедія "Ревізор” вражає сучасністю свого звучання. Здається, що це сучасні представники державного бюрократичного апарата переодяглися в стародавні костюми, вивчилися говорити на непоганій російській мові й відправилися на сцену, щоб розіграти до болю знайомі епізоди.

Характерно, що у забороненій у свій час трагедії "На дні морському” письменника-дисидента радянських часів Миколи Руденка головна героїня Оксана Лугова теж стріляє у свого сина Миколу, котрий, засліплений помстою чекістам (вони у 37му заарештували матір), наводить есесівських карателів на партизанський загін. Микола зі спрямованою на партизанів гранатою у руці гине від пострілу рідної матері.

Як таке, чиновництво з’явилося в Росії при Петрові I. Саме він увів знамениту "Табель про ранги”, де всі державні посади ділилися на чотирнадцять класів - від колезького реєстратора до дійсного таємного радника. Будучи прогресивної в епоху царювання Петра I, "Табель про ранги” до XIX століття, безумовно, застаріла. Однак так зване освічене суспільство продовжувало ділити себе на чотирнадцять класів. У комедії "Ревізор” Микола Васильович Гоголь малює широку картину розкладання російського чиновництва. Глава міста - городничий.

Сюжет комедії "Ревізор”, так само як і сюжет безсмертної поеми "Мертві душі”, був подарований Гоголеві А.С.Пушкіним. Гоголь давно мріяв написати комедію про Росію, висміяти недоліки бюрократичної системи, які так добре відомі кожній російській людині. Робота над комедією так захопила й захопила письменника, що в листі Погодину він написав : "Я збожеволів на комедії”. В "Ревізорі” Гоголь уміло сполучить "правду” і "злість”, те є реалізм і сміливу, нещадну критику дійсності.

Твори Гоголя охоплюють період 40-х років XIX століття. Це час розгулу бюрократії й чиновницького апарата в сприятливі для цього умовах російської дійсності. Крім того, цей час експлуатації народу, пригнобленого й безправного, живучого під гнітом кріпосного права. Гоголь - великий письменник свого часу.

Великий сатирик почав свій творчий шлях з опису побуту, вдач і звичаїв милої його серцю України, поступово переходячи до опису всієї величезної Русі. Нічого не вислизнуло від уважного ока художника: ні вульгарність і дармоїдство поміщиків, ні підлість обивателів. "Миргород”, "Арабески”, "Ревізор”, "Одруження”, "Ніс”, "Мертві душі” - їдка сатира на існуючу дійсність. Гоголь став першим з російських письменників, у творчості яких одержали відбиття негативні явища життя.