Тетяна - сільська дівчина. її розуміння щастя - вийти заміж за коханого, а ще й багатого, бо «на жодного, а на бідного вже й стільки не дивиться» (II, 450). Але Тетяна покохала, і «куди б не ходила, за що б не бралася, а в її душі грає одна і та сама пісня: «Гриць її полюбив, а вона Гриця…» (II, 449). оагатство тратить у н очах вартість. Це ріднить Тетяну з Михайлом із «Землі». Зараз для неї життя без Гриця немислиме, їй байдуже - багатий він чи бідний. Тому Тетяна каже: «Я перємовлю маму; хоч вона і строга, але вона мене любить. Чуєш, Грицю, любить - волю нашу зробить. Вона нас не розлучить…» (II, 465). У Тетяни перемагає почуття над практицизмом - у цьому вона піднялася вище Гриця.

Розкриваючи ті багатства душі Туркині і Гриця, що розвинулись завдяки коханню, О. Кобилянська, так само як пізніше Леся Українка в «Лісовій пісні», М. Коцюбинський в «Тінях забутих предків», романтизує чисте кохання своїх героїв.- Свою героїню Тетяну, просту дівчину з народу, О. Кобилянська підносить до ідеалу і водночас через цей образ виражає свою думку: без справжнього щастя не варто жити.

Розкриття образу Настки дається у плані протиставлення її Тетяні - протиставляються їхні погляди на щастя, їхні вчинки. Настка значно буденніша. Настка спокійна і любить спокійно. Вона знає лише «своє серце і красного Гриця» - це її «велика, глибока, поважна правда, яка їй вистарчає» (II, 413). Якщо Настка вважає, що Гриць повинен бути її тільки тому, що вона знає його раніше, то Тетяна людяніше підходить до вирішення цього питання. «І Настка не винна. І в Настки щастя” нема» (II, 510). Тетяна не дозволила Маврі йти просити за неї, Настка ж сама посилає старого Андронаті до Туркині.

Не можна погодитися з твердженням Шаповалова І. І. та Кравченка Є. Є., що у Настки наявні риси романтичної вдачі , хоч автори загалом правильно говорять про жіночий м’який і лагідний характер Настки.

У листі до Лесі Українки О. Кобилянська дає Настці таку характеристику: «Настка після мене повинна б перед красою Туркині заніміти, але що в неї перше право до Гриця, вона (крім того ще і матеріалістка) не відступає від свого постановлення звінчатися з Грицем» (II, 701). Письменниця відчувала, що такі натури, як Настка, більш зрозумілі для людей, ніж Тетяна. Звідси доброзичливе ставлення до неї і Андронаті, і Маври. Схиляється перед її практичністю та розумом Гриць, бо «йому добре з її супокоєм, з її розвагою та з тим, що вона не допитується, не судить, а сама лише любить» (II, 436).

Цікавий за своїм задумом образ аври. Вона є ніби містком між двома світами: циганським, вічно блукаючим, і гуцульським, з його традиційними, сталими, дещо забобонними поглядами.

Опис краси Маври, її танців дається в стилі циганських народних легенд. Мавра гарна, їй завидують усі в таборі, у неї «чудові подовгасті чорні очі», а «срібні великі монети, що були вплетені в її чорне волосся, надавали її чорному, мов з бронзи, темному лицю предивну чарівну окрасу…» (II, 378). Ставлення письменниці до Маври своєрідне. Маврі як людині вона співчуває; якби не Мавра, може б, Тетяна виросла іншою, менш романтичною, буденнішою. Мавра стала «сповідниця і дорадниця дитини, і коли б не Іваниха з своїм поважним тверезим розумом, Мавра перевернула б дитину зовсім на свій бік» (II, 400). Вона передала Тетяні все те, що в неї було найкращого: казки і пісні, які дитина запам’ятала ліпше, ніж «мамині молитви».

Але Мавра циганка. Вона приносить багатьом нещастя: через неї блукає батько світами, через неї Дубиха позбулася дочки, бо саме по дорозі до Маври Тетяна зустріла Гриця. Винна вона і в смерті закоханих: Гриця остерігала перед чорними очима, а Тетяні розповіла про зілля, що лихо присипляє. Тут помітний вплив на письменницю народних переказів і легенд, що широко побутували в народі ‘.

Окремо від усіх стоїть «славний музика» Андронаті, батько Маври. Письменниця говорить про нього дуже скупо, але його роль у композиції повісті дуже важлива: він є ніби тією ниткою, що зв’язує усіх героїв. Дуже часто Андронаті висловлює думки, прямо протилежні думкам Маври,В уявній полеміці між Андронаті та Маврою письменниця частіше надає перевагу словам Андронаті.

У повісті протиставлено два погляди на життя. Перший поділяють мати Тетяни, Андронаті, Настка, навіть до певної міри Гриць і Мавра. Щастя для них невіддільне від уявлень про багатство, матеріальний достаток. Дубиха боїться, щоб Тетяна «не подалася за нерівною собі парою» (II, 406). Андронаті твердить Грицеві, що «все пусте. Гарна чи негарна, біла чи чорнява - як багачка, то бери!» (II, 454). Інший погляд на життя у Тетяни. Це та героїня, про яку говорить письменниця, що вона «своєю душею… тип будучини. Не силою ума свого, а почуванням не сучасна» (II, 570). Тому-то для оборони Тетяна знаходить тільки одне: «Неправда, він мене любить!», а у відповідь чує глумливе: «Тільки й твого» (II, 504).

У повісті «У неділю рано зілля копала» образи персонажів змальовуються в дусі народнопоетичної творчості. Тетяна порівнюється з лісовою русалкою. З таким порівнянням ми вже зустрічались і в ранніх творах, такою є й Наталка («Царівна») - «золотоволоса русалка Лоре-ляй» (І, 144). Проте принципи творення цих образів різні. Між написанням «Царівни» та повісті «У неділю рано зілля копала» лежить певний проміжок часу. Тому змінилися і деякі образотворчі засоби змалювання образу. Це особливо відчутно при порівнянні портретних характеристик Наталки, Анни, Тетяни.

У Наталки - «довгі рудаві коси», «чисте крейдяне лице», «зелені, нелюдські ОЧІ» (І, 127). Анна - «середнього зросту, з темним як шовк волоссям, мала на собі скромну ріклю, що… приставала пестливо… до гнучкої статі» (II, 54). У першому випадку епітети явно авторські, дещо надумані, вони йшли від літератури; у другому - відчувається "тяжіння до народнопоетичної образності.

В дусі народнопоетичної образності змальовано й портрет Тетяни. Дуже часто О. Кобилянська порівнює Тетяну із зорею: «…йому на щастя он яку зорю та красу викохала»; «Туркине, моя зоре…» (11,462).

Порівняння краси дівчини із зорею - традиційне і найбільш поширене:

Ой дівчино, дівчинонько, мати ти вдовиці, А ти ходи попри мене, як яка зірниці .

Ой то ж не зоря, то дівчина моя 2.

За народними уявленнями краса дівоча - чорні очі, чорні брови.

Гриць покохав Тетяну, і в нього перед очима «чорні очі, чорні брови» (II, 435): «На нього дивляться чорні очі з-під лукуватих зчудованих брів… цвітуть любі уста» (II, 442). Гриць бачив Тетяну «перед собою день і ніч, її очі, її чорні брови, її червоний цвіт, чув її сміх і тратив розум» (II, 512).

Серед записів, зроблених сестрою письменниці Євгенією, є ряд пісень, українських і польських, що майже подібно характеризують переживання ліричного героя.

Із портретних деталей у цій повісті, як і в «Землі», найчастіше зустрічаємось із виразом очей. Через очі розкриває письменниця душу героя, внутрішній стан його. Тетянині очі «ніколи не бачили зла і все дивляться просто та щиро, всьому чудуються, вірять» (II, 461). Грицеві очі «прив’язують до себе добротою» (II, 434). Мавра сипала «іскрами погорди з чудових своїх подовгастих і сумних очей» (II, 396). З народною творчістю мають зв’язок і оціночні епітети. Гриць говорить про Тетяну, що вона «така пишна та горда» (II, 436). Народна пісня: «Ой ти, дівчино, горда і пишна»

Ще більш близькими до народних є порівняння, за допомогою яких письменниця подає портрет Гриця. Мавра говорить, що вже «давно не бачила я такого красного царевича, як ти» (II, 491). Порівняння, використані для опису зовнішності, здебільшого побудовані на основі асоціацій з найбільш відомими, з найбільш доступними для народу предметами. У Гриця «великі голубі очі, що ніби бережуть в собі кусок неба» (II, 434), він «високий, вус чорний, а сам білий» (II, 468), «летів, мов орел» (II, 432).

Образ Настки змальований у більш загальних рисах. Вона «щебетлива,” слухняна, синьоока» (II, 458). Подібно характеризує дівчат такого типу народна коломийка:

Ой мав же я дівчинонько, звало сі Настуні, Щебетало коло мене, як сива зозулі ‘.

Письменниця використовує порівняння, які розкривають особливості характеру героїні. Вона, «як великий змій, обіймає Гриця» (II, 478). Це порівняння дуже влучно передає владу Настки над Грицем.