Викриття обивателів у повісті «Людина»

У домі радника прогресивно настроєний студент Лієвич І роз’яснює і відстоює ідеї жіночої емансипації, гостро критикує буковинських жінок за їх відсталість, косність, за летаргічну сплячку. Головні причини принизливого становища жінки він правильно вбачає в буржуазному ладі: «Доки сучасний устрій суспільності існуватиме,- каже він,- доти остануться вони малолітніми…» (І, 72). Лієвич І твердо вірить у суспільний прогрес, переконаний, що сучасний «лад не вічний», що він доживає свого кінця.

В образі Лієвича О. Кобилянська показує народження нової сили, якій повинно, на її думку, належати майбутнє. Ця думка передається через таку деталь: «великанська постать» Лієвича, в якій криється мужній дух, порівнюється з «ніжною граціозною фігуркою» Германа-Євгена-Сидо-ра - представника буржуазного відживаючого світу. Висловлюючи правильні міркування з приводу рабського становища жінок, Лієвич закликає їх до самовдосконалення, до просвітницької роботи. Але й ці досить-таки ліберальні ідеї дратували міщанство Буковини. Самі ж думки про жіночу рівноправність для цього середовища є «нісенітниця», «модна деморалізуюча хвороба», «плебейська проповідь» тощо. Тому воно з презирством і страхом відверталося від Аієвича. Це відбито через спеціально підібрану лексику: Лієвич, на думку радничихи, не ходить, а «вештається» біля Олени, Герман з іронією називає його «жіночим апостолом». Іноді його зневажливо називають не по імені, а просто «той». Тільки Олена, дівчина з прогресивними ідеалами, розуміла Лієвича.

Образ Олени Ляуфлер зазнав найбільш суттєвих змін. За першим варіантом це була панночка з екзальтованими почуттями, натура романтична, пасивна і замкнена в собі. Олена у повісті «Людина» - тверда характером і сильна почуттями передова жінка-інтелїгентка, що своїм інтелектуальним розвитком високо піднялася над оточенням, своїми вчинками заявляє рішучий протест проти реакційного обивательського світу. Цим вона вигідно відрізняється від ‘ героїнь Н. Кобринської - Ольги («Дух часу»), Галі («Задля кусника хліба»), Франкової героїні Целіни («Маніпу-лянтка»).

Провідним у характері Олени є її прагнення до самостійкості, рівноправності з чоловіком, свободи. Невеликі і цілком природні домагання дівчини, але задовольнити їх через забобонні погляди буржуазного суспільства на жінку- неможливо. І «Якби вона була хлопцем! - каже про Олену цинік-лікар.- Були б з неї і вийшли люди. А так жінка… Що почне жінка з надвишкою розуму при горшках і мисці» (І, 81) Розкриваючи обивательські погляди міщанського оточення на жінку, письменниця вмотивовує прагнення своєї героїні, .Олена одверто висловлює свої погляди і заходить у конфлікт з оточенням, який далі все поглиблюється. До неї вороже ставиться батько, мати, брат і їхні друзі - все «царство брехні», яке намагається примусити дівчину примиритися з дійсністю. Свою героїню Ко-билянська веде через ряд випробувань, показуючи при цьому багатство й чистоту її душі, вірність своїм почуттям, ідеалам. Олена категорично відкидає поради лікаря прийняти освідчення К., бо «його «я» становить для нього одинокий світ» (І, 92) і вирішує чесною працею заробляти на життя. В «Людині»,1 порівняно з першою редакцією твору, Олена змальована гармонійною і цільною натурою, позбавленою резонерства і надуманості, її характер розгортається природно. Героїня тримає себе мужньо, але підтримки нема. Стара Маргарета, щира порадниця Олени, теж підтинає її гордість сумною розповіддю про майбутнє, радить звернути з обраного шляху. Але ні її переконування, змальована картина майбутньої самотності й бідності не вплинули на дівчину, бо «моральна нужда а абсолютна бідність - се одне й те саме. Наслідки їх однакові» (І, 96).

І все ж Олена не змогла протистояти життєвим випробуванням. Під тиском матеріальних обставин, щоб врятувати батьків від голоду й нужди, вона жертвує свободою, відмовляється від своїх ідей та ідеалів і віддається за нелюбого, обмеженого, але багатого лісничого Фельса. «Прагнення до індивідуальної свободи,- слушно зауважує С. І. Дігтяр,- цілком логічно зіткнулось з залізною необхідністю. Необхідність перемогла. Проте ця необхідність створена не тільки обставинами, вона продиктована благородністю та розумом Олени, її чулим, людяним серцем» . Стаючи на цей шлях, героїня не виправдовує себе, зокрема того, що зрадила своїм прогресивним ідеалам: «Всі нерви напружені. Якесь не знане доти, упряме, дике чувство обгорнуло її - одне лише чувство. Вона ненавидить. Ненавидить з цілої глибини своєї душі! Вбивала б, проклинала б, затоптувала б, як ту гадюку… Чи його? Адже вона винувата!! Сама-саміська, вона… І чим вона оправдається? Що вона людина?.. Вона заллялась несамовитим сміхом» (І, 119-120).


Матеріали схожої тематики:


Гоголь М.В. [31] Гончар О.Т. [19] Довженко О.П. [43]
Карпенко-Карий І.К. [22] Кобилянська О.Ю. [49] Костенко Л.В. [29]
Котляревський І.П. [23] Коцюбинський М.М. [35] Кочерга І.А. [11]
Куліш М.Г. [13] Куліш П.О. [22] Леся Українка [78]
Марко Вовчок [24] Нечуй-Левицький І.С. [34] Остап Вишня [12]
Панас Мирний [37] Сковорода Г.С. [21] Сосюра В.М. [15]
Стус В.С. [15] Франко І.Я. [32] Шевченко Т.Г. [119]
Інші українські автори [84]