Ольга Кобилянська, видатна українська письменниця, спостерігаючи за становищем жінки у тогочасному суспільстві, мріяла про рівноправність її з чоловіками в одержанні освіти, у вихованні, у виборі свого власного життєвого шляху. Цій проблемі вона присвятила більшість своїх творів, і найперший із них - «Людина».

Зарозумілою і духовно обмеженою виступає в повісті й дружина радника. Цей образ має багато спільного з образом попаді Шумінської в оповіданні Н. Кобринської «Дух часу». Обидві патріархально настроєні матері вважають, що кожна дівчина «з доброго дому» повинна стати покірною дружиною, служницею своєму чоловікові.

Образи Марти й Ганнусі розкриваються в психологічному плані за принципом контрастного паралелізму. Розповідь ведеться від Марти - людини об’єктивнішої в оцінці явищ життя, людей. Але ця розповідь не витримується впродовж усього оповідання, бо Марта є одним із персонажів твору. її розповідь служить зв’язуючою ланкою між тими діалогічними сценами, в яких розкриваються характери дівчат. Такий спосіб викладу подій зберігається на протязі твору і надає йому більшої об’єктивності, змушує самого читача зробити певні висновки про вдачу дівчат.

Вимога сповнювати твір романтичним настроєм зумовлювалася в письменниці її поглядами на визволення людини, яке відбуватиметься через виховання, самовдосконалення, облагородження кожної індивідуальності. Тому-то письменниця й приділяла таку велику увагу змалюванню образу цільної, духовно розвиненої людини — особистості, що впливала б на оточення «своїм великим примірним характером».

У новелі «Юда» розповідається про літнього селянина, життя якого знівечила війна, його сина, що утримував сім’ю, мобілізували австрійці, дома лишилися хнора жінка й невістка з малим онуком. І він, старий та немічний, мусить з ранку до вечора сповняти найтяжчі роботи, доглядаючи сім’ю і маржину. Створюючи типовий характер буковинського селянина, письменниця розкриває Його образ через думки і настрої, зумовлені тими ситуаціями, в які він потрапляє.

У повісті «Через кладку» О. Кобилянська вступила в суперечність зі своїми попередніми поглядами на буржуазне суспільство. Це виявилося не тільки в змалюванні образу Мані (показу під кінець повісті її куцої мрії - стати дружиною заможного урядовця і вести спокійне життя на старосвітський лад), але й при змалюванні образу Богдана та інших.

Ольга Кобилянська - це письменниця глибоких душевних переживань, напруженої думки, ліричних настроїв. Вона виступила як прозаїк-новатор. За спостереженням Д. Павличка, читач і сьогодні приходить до її творів «по естетичну насолоду і по знання жіночого характеру, адже ж вона створила цілу енциклопедію жіночої душі».

Оповідання «Назустріч долі» за способом зображення подій дещо відмінне від розглянутих раніше. В ньому охоплене ширше коло подій, розвинутий сюжет і розкриті долі значної кількості персонажів, тривожні настрої усього села, що потерпає від навислої воєнної бурі. Самі ж страхіття пійни з її кров’ю і руїнами змальовуються через сприймання дівчинки Настки.

При написанні оповідання «Старі батьки» (1910) письменниця відштовхувалася від реального прототипу. Герой її, Костин, міцно тримається землі, любить її більше, ніж інші селяни, а тому й знає багато її «секретів». Така характеристика селянина не нова в творчості О. Кобйлянської: вона бере свій початок від повісті «Земля».

З давніх-давен жила в людині велика любов і пошана до землі, яка була то лагідною матінкою, то злою володаркою людських душ. Вона і дарувала, вона ж і забирала. Але все ж таки селянин, який не мав землі, не відчував себе людиною. Тому й горбився на ній, віддавав усі сили, всю снагу, все життя. Для нього земля була всім: годувальницею, домівкою, навіть богинею, якій він час від часу приносив жертви

Осмислюючи свій етичний ідеал, проблему свободи особистості, О. Кобилянська в повісті «Людина» йде вже насамперед від спостереженої дійсності. Тепер вона заперечує і свої попередні літературні авторитети з їх індивідуалізмом, зокрема Фр. Шпільгагена, на концепції якого міцно спиралася, коли творила позитивні образи в «Долі чи волі», «Привиді».

В основі сюжету повісті «За ситуаціями» лежить конфлікт талановитого митця з буржуазним суспільством, яке прирікає талант на загибель. В повісті в основному діють три персонажі. Вони утворюють своєрідний трикутник, в основу якого покладена не тільки любовна інтрига. Три персонажі виступають носіями поглядів, моралі трьох різних суспільних верств.

Особливе значення у розкритті образу Аглаї мають її стосунки з професором Чорнаєм, увагу якого «екзотична постать» дівчини привернула з першого знайомства. Спочатку Чорнай постав перед Аглаєю у трьох «вимірах»: як професор, як «великий пан» і як українець.

Людина - це творіння не лише природи, а й суспільства, в якому вона живе. Отже, навколишнє середовище має великий вплив на формування характеру, поведінки та вчинків людей. Ольга Кобилянська у своїй повісті «Людина» майстерно показала інтелігенцію середнього достатку глухого провінційного містечка

Повість «За ситуаціями», як слушно відзначили деякі критики (О. Бабишкін), має струнку і компактну композицію. Дія розгортається в логічно-часовій послідовності, повість не переобтяжена позасюжетними елементами. Перед читачем у прискореному, ніби кінематографічному ритмі проходять один за одним епізоди, що весь час сприяють наростанню почуттів Аглаї аж до найвищого піднесення. Написані вони справді по-кінематографічному гостро і ощадно в засобах.