Еволюція цього характеру психологічно недостатньо вмотивована, ненатуральність надто швидкого переродження дівчини очевидна. На створенні цього образу в певній мірі відбилися ті буржуазні філософські і психологічні теорії, за якими поведінка людини визначається нібито неусві-домленими, біологічними інстинктами.

Образ енергійної Олени, як і безвольних Василя й Андрюші, які при першій життєвій невдачі зневірюються у своїх силах (Андрюша став невиправним п’яницею), важливі з того погляду, що через них письменниця показує неспроможність попівської сім’ї закласти в душі своїх дітей високі морально-етичні принципи, які б стали для них провідними на все життя; виховати у дітей силу волі для переборення незгод, не кажучи вже про виховання вищого почуття - патріотичного обов’язку перед народом.

Визволитись із пут попівської моралі - «виступити з світу і світогляду батьків» та увійти в життя по власній волі прагнуть старші діти Яхновича - Осип і Зоня.

Погляди Осипа остаточно складаються поза батьківським домом і позначені прогресивними прагненнями. Приїздить він до батьків, щоб повідомити їх про свій намір одружитися з дівчиною іншої віри - єврейкою Рут. Така вістка, мов грім у ясну днину, приголомшує священика. Виникає гостра ситуація, в якій зіткнулися два погляди на життя, два світогляди. Осип не хоче бути рабом забобонів, кимсь вироблених традицій. Він надіється на власні сили і прагне будувати життя на власний розсуд. До свого майбутнього Осип іде без найменшого остраху, бо вірить у себе і в свою кохану.

Отже, у конфлікті з батьками Осип виявляє широту поглядів, силу волі й переконань; у поєдинку з батьками він здобуває значну моральну перемогу, його вчинки, як і інших дітей, що розривають з попівськими традиціями, письменниця схвалює. Але цього замало, щоб стати повновладним господарем своєї долі. Вступаючи в подружнє життя, людина повинна дбати не тільки про «заховування свого роду», але й сама «рости вгору», ставити перед собою благородну суспільну мету - інакше вона скотиться в міщанське багно. Осип через свій егоїзм не поніс у народ ідей добра і любові. Зустрівшись із «прекрасною Рут», він забув «про обов’язки перед своїм бідним народом, що все «долі править» і тільки піддався своєму почуттю. «…Де люди люблять, мусить найбільше упокоритися той, що найбільше любить. Між нами припала та роль мені» (1,271),- каже він дружині. Однак скоро виявилося, що його почуття не знаходять взаємності з боку тієї людини, задля якої було зроблено такий рішучий крок.

Осип і Рут - різні натури. Рут - дочка «лихваря, ім’я його згадувалося в народі з погордою і жахом», недалеко пішла від свого батька: вона міцно засвоїла мораль свого класу, стала справжньою семиголовою змією. Легковажна й безжурна навіть у ставленні до свого сина, якого спіткало велике нещастя, Рут перейнялася одною жадобою - «уживання світа», тобто жити тільки для себе. До доброго серцем чоловіка, який своїми поглядами на голову стоїть вище, Рут ставиться з неприхованою погордою, ображає його честь і гідність. На цьому грунті виникає складний психологічний конфлікт, усунути який Осип безсилий, бо між ним і Рут немає жодної можливості духовного зближення. І письменниця переконливо показує, що справа тут не стільки в національних (хоч і це є) та віросповідних відмінностях, а перш за все у світогляді, який виробила собі людина. Осип починає усвідомлювати, що замикатися в колі сімейних інтересів не можна, і прагне ширше глянути на смисл людського життя. У нього з’являються здорові і слушні думки про працю для народу. «Ми не маємо обов’язків лише супроти себе і своїх родичів,- каже він,- а маємо їх ще й супроти своєї народності» (II, 308). Однак такі ідеї висловлюються Осипом взагалі, ніби для інших. Вони не кладуться ним в основу власного життя. Сам Осип відчуває, що діяти відповідно до цих принципів він не може, і навіть прагне обгрунтувати, а відтак і виправдати своє безсилля. Колись владний, певний своїх сил Осип, що кинув виклик своєму середовищу, приходить до глибоко песимістичного (містичного за своєю суттю) висновку: людина в житті є «лише якимсь автоматом, що залежить або від ряду випадків, або від якоїсь одної могучої сили, яка радить і проти якої чоловік у своїй немічній вдачі - ніщо» (II, 273). Буржуазна буденність життя засмоктує Осипа в свою трясовину. Він терпить цілковиту поразку.