Великий сатирик почав свій творчий шлях з опису побуту, вдач і звичаїв милої його серцю України, поступово переходячи до опису всієї величезної Русі. Нічого не вислизнуло від уважного ока художника: ні вульгарність і дармоїдство поміщиків, ні підлість обивателів. "Миргород”, "Арабески”, "Ревізор”, "Одруження”, "Ніс”, "Мертві душі” - їдка сатира на існуючу дійсність. Гоголь став першим з російських письменників, у творчості яких одержали відбиття негативні явища життя. Бєлінський називав Гоголя главою нової реалістичної школи: "Згодом виходу у світло "Миргорода” і "Ревізора” російська література прийняла зовсім нове напрямок”. Критик уважав, що "доконана істина життя в повістях Гоголя тісно з’єднується із простотою вимислу. Він не лестить життя, але не обмовляє на неї; він радий виставити назовні все, що є в ній прекрасного, людського”. Гоголь давно мріяв написати добуток, в "якому б виявился вся Русь”. Це повинне було бути грандіозний опис побуту а нравів Росії першої третини XIX століття. Таким добутком стала поема "Мертві душі”, написана в 1842 р. Перше видання добутку було названо "Пригоди Чичикова, або мертві душі”. Така назва снижала щире значення цього добутку, перекладало в область авантюрного роману, Гоголь знайшов на це по цензурних міркуваннях, для того щоб поема була видана.

Письменник-сатирик, звертаючись до "тіні дріб’язків”, до "холодних, роздробленим, повсякденним характерам”, повинен володіти тонким чувством міри, художнім тактом, жагучою любов’ю до природи. Знаючи про важкому, суворому поприщі письменника-сатирика, Гоголь все-таки не відрікся від нього й став їм, взявши девізом своєї творчості наступні слова: "Хто ж як ні автор повинен сказати святу правду!” Тільки щирий син батьківщини міг в умовах миколаївської Росії насмілитися вивести на світло гірку правду , тим самим сприяючи руху Росії вперед. В "Ревізорі” Гоголь "зібрав в одну купу все дурне в Росії”, вивів целу галерею хабарників, казнокрадів, невігласів, дурнів, брехунів і т.п. В "Ревізорі” все смішно: сам сюжет, коли перша особа міста приймає за ревізора зі столиці пустомелю, людину "з незвичайної легкістю в думках”, перетворення Хлестакова з боягузливого "елистратишки” в "генерала” (адже навколишні приймають його саме за генерала), сцена брехні Хлестакова, сцена визнання в любові відразу дво, і, звичайно ж, розв’язка й німа сцена комедії.

Чому ж Гоголь назвав свій добуток поемою. Визначення жанру стало ясно письменникові тільки в останній момент, тому що ще работанючи над поемою, Гоголь називає її те поемою, то романом. Щоб зрозуміти особливості жанру поеми "Мертві душі”, можна зпоставити цей добуток з "Божественною комедією” Данте, поета епохи Відродження. Її вплив відчувається в поемі Гоголя. "Божественна комедія” складається із трьох частин. У першій частині до поета є тінь давньоримського поета Вергілія, що супроводжує ліричного героя у пекло, вони проходять всі кола, перед їхнім поглядом проходить ціла галерея грішників. Фантастичність сюжету не заважає Данте розкрити тему своєї Батьківщини - Італії, її долі. По суті, Гоголь задумав показати ті ж кола пекла, але пекла Росії. Недарма назва поеми "Мертві душі” ідейно перегукується з назвою першої частини поеми Данте "Божественна комідія”, що називається "Пекло”.

Отже, відправимося за героєм поеми "Мертві душі” Чичиковим у Н. З перших же сторінок добутку ми відчуваємо захопливість його сюжету, тому що читач не може припустити, що після зустрічі Чичикова з Маниловим будуть зустрічі із Собакевичем і Новосибірським. Читач не може догадатися й про кінець поеми, тому що всі її персонажі построєні за принципом градації: один гірше іншого. Наприклад, Манилова, його розглядати як окремий образ, не можна сприймати як позитивний (на столі в нього лежить книга, відкрита на одній і тієї ж сторінці, а його ввічливість удавана: "Дозвольте цього вам не позволять”), але в порівнянні із Плюшкиним Манилов багато в чому навіть виграє рисами характеру. Але в центр уваги Гоголь поставив образ Коробочки, тому що вона є своєрідним єдиним початком всіх персонажів. По думці Гоголя це - символ "людини-коробочки”, у якому закладена ідея невгамовної спраги накопичення. Тема викриття чиновництва проходить через всю творчість Гоголя: вона виділяється й у збірнику "Миргород”, і в комедії "Ревізор”.

У поемі "Мертві душі” вона переплітається з темою кріпосництва. Особливе місце в поемі займає "Повість про капітана Копейкінє”. Вона сюжетно пов’язана з поемою, але має велике значення для розкриття ідейного змісту добутку. Форма розповіді надає повести життєвий характер: вона викриває уряд. Миру "мертвих душ” у поемі протипоставлений ліричний образ народної Росії, про яку Гоголь пише з любов’ю й замилуванням. За страшним миром поміщицької й чиновницької Росії Гоголь почував душу російського народу, що і виразив в образі швидко несеться вперед трійки, що втілює в собі сили Росії: "Чи не так і ти, Русь, що жвава, трійка несешся?” Отже, ми зупинилися на тім, що зображує Гоголь у своєму добутку. Він зображує соціальну хвороба суспільства, але також варто зупинитися на тім, як вдається це зробити Гоголеві. По-перше, Гоголь користується прийомами соціальної типізації. В зображенні галереї поміщиків уміло сполучить загальне й індивідуальне. Практично всі його персонажі статичні, вони не розвиваються (крім Плюшкина й Чичикова), відбиті автором як результат. Цей прийом підкреслює ще раз, що всі ці Манилови, Коробочки, Собакевичи, Плюшкини і є мертві душі. Для характеристики своїх персонажів використає й улюблений прийом - характеристика персонажа через деталь. Гоголя можна назвати "генієм деталізації”, так часом точно деталі відбивають характер і внутрішній мир персонажа. Чого коштує, например, опис маєтку й будинку Манилова. 

Головна тема поеми - це доля Росії: її минуле, сьогодення і майбутнє. У першому томі Гоголь розкрив тему минулого батьківщини. Цей задум можна зрівняти із другий і третин частинами "Божественної комедії” Данте: "Чистилище” і "Рай”. Однак цим замислам не призначено було збутися: другий тім виявився невдалим по ідеї, а третій так і не був написаний. Тому поїздка Чичикова й залишилася поіздкою у невідомість. Гоголь губився, замислюючись про майбутнє Росії.