Ідея служіння митця народові
Лариса Петрівна Косач (літературний псевдонім - Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. в м. Звягелі (тепер - Новоград-Волинський) у дворянській сім’ї. Її батько, Петро Косач, родом з Чернігівщини, по закінченні юридичного факультету Київського університету одержав службове призначення на Волинь. Він був активним учасником українського культурного руху, входив до редакційної колегії журналу «Киевская старина». Мати Лариси Косач - Ольга Косач (Драгоманова), родом із Полтавщини, - рідна сестра відомого українського громадського діяча, історика, публіциста Михайла Драгоманова. Вона чимало зробила в галузі фольклористики та українського книговидавництва, в літературі виступала переважно як дитяча письменниця під псевдонімом Олена Пчілка. Дитинство Лариси Косач пройшло в сільській місцевості на Волині: родина жила спочатку в Звягелі, а згодом переїхала в с. Колодяжне (на зиму Косачі перебиралися до Луцька). Початкову освіту майбутня поетеса здобула в родинному колі під керівництвом матері. Вона захоплювалась музикою, добре малювала, цікавилась театром і літературою. В родині Косачів діти рано перейнялися настроями й життям дорослих - з юних літ вони стають свідомими членами української громади. Оскільки одним з найважливіших виявів громадської активності на той час була письменницька праця, то й діти рано пробують себе в літературі. Перший вірш Лариса Косач написала ще в дев’ятилітньому віці. Літературні спроби юної поетеси були підтримані матір’ю. Вона надіслала твори дочки до львівського журналу «Зоря», де вони вийшли друком 1884 р. під псевдонімом Леся Українка (він також був обраний матір’ю). Сталося так, що Лариса Косач увійшла в історію української літератури під своїм раннім, дитячим псевдонімом (Леся - зменшене ім’я, яким звали її в родинному колі; Українка - територіальна вказівка, цілком доречна в галицькому виданні, що означала просто «Леся з України»). Мрії Лариси Косач про музичну кар’єру не здійснилися. Взимку 1881 р. вона застудилась і в неї почався туберкульоз кісток. Понад тридцять років поетесі довелося боротися з виснажливою хворобою, що змушувала виїжджати на лікування в Крим, Італію, Єгипет, Грузію. Незважаючи на хворобу, Лариса Косач наполегливо займалася самоосвітою, відзначалася високим рівнем ерудиції, добре знала іноземні мови. 1907 р. вона одружилася з музикознавцем і фольклористом Климентом Квіткою. Фатальною для здоров’я поетеси стала зима 1906-1907 рр., проведена в Києві. Виснажлива праця й несприятливі кліматичні умови спричинили загострення хвороби. З того часу Лариса Косач могла жити лише в умовах південного клімату. Останні роки життя вона провела в Грузії. Померла Лариса Косач-Квітка 1 серпня 1913 р. в м. Сурамі, похована в Києві. Літературне становлення Лесі Українки припало на кінець 80-х - початок 90-х рр. Наслідком тривалої творчої праці стали її поетичні збірки «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), високо оцінені критикою. Чимало поезій Лесі Українки не були включені до збірок, частина з них побачила світ лише після смерті авторки. Її творам властиві висока культура думки та емоційна стриманість, свіжість образів, продумана синтаксична будова, обережність в уживанні лексичних новотворів. Яскраво й органічно літературний талант Лесі Українки виявився в драматургії. Її твори позначені тематичною новизною та орієнтацією на освіченого читача (глядача). Особливою мистецькою довершеністю відзначається драма-феєрія «Лісова пісня». У символічних образах, з високою драматичною напруженістю авторка пропонує історію пошуку людиною своєї сутності. Природна краса й буденна прагматика підносяться в драмі до рівня символічних узагальнень, що дають можливість поновити уявлення про сенс життя, людське призначення. Інтелектуальне та естетичне багатство творів Лесі Українки відчутно позначилося на літературному житті 20-х рр. ХХ ст. Її спадщина належить до найяскравіших явищ української культури. Вона сприяла модернізації українського письменства, наближенню його до європейського рівня, виходу української культури за межі вузьких провінційних рамок. Її мужнiсть, пристраснiсть борця, її стiйкiсть, її непохитнiсть у бiдi,- властивостi, якi вирiзняють не лише поезiю, а й життя великої Лесi Українки. М. Бажан Леся Українка понад тридцять рокiв вiддала творчостi. На цi ж роки припадає безупинне змагання з туберкульозом. Безперечно, i тяжка хвороба, і тривалі болі, і хвилинні радощі впливали на твори Лесі Українки, але ніколи вони не були виявом вузько особистого. Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів. її поетичне слово служило визвольним ідеям народу і залишилося взірцем для поетичних поколінь. Простежуючи її творчість, ми розуміємо, що вона черпала сили, припадаючи до джерел народного життя та героїзму. Близька до визвольного руху Леся Українка віддавала йому всі сили і це, як відзначила ще дожовтнева «Рабочая правда», зробило її поетесою - другом робітників, поставило її в лави борців за повалення самодержавства і встановлення справедливого ладу. Леся Українка була поетесою-борцем. Вона писала про героїчних людей, про їхню відданість справі, про їхні поривання до волі. Героєм її творів ставав борець, обдарований поетичним, мистецьким хистом. Його думки і вчинки близькі й рідні самій поетесі. Велика художня і громадсько-політична сила цього узагальненого образу полягає в тому, що він втілює в собі те краще, що відзначало передових людей її часу. Ще змалку Леся Українка бачила людську недолю, яка викликала у неї не розпач, а бажання кращої яснішої долі. Думка про слово, що збудить вогонь у чиємусь серці, проймала її почуття. Мабуть, під цим впливом у Лесі Українки народжується тверде рішення: Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні! «Від сліз заржавіють кайдани - самі ж ніколи не спадуть!»- говорила вона поетам-сучасникам, які лили сльози над долею країни й рідного народу і в цьому вбачали свій патріотизм. Вона прагнула розбудити сумління і вогонь у душах своїх сучасників і товаришів. У «Досвітніх огнях» вона кинула клич: Вставай, хто живий, в кого думка повстала! Година для праці настала! Леся Українка віддавала свої сили, знання і талант боротьбі за визволення рідного народу. Коли Вітчизна поневолена, а народ позбавлений права на вільне життя, коли у нього відбирається право на рідне слово, поетеса думає тільки про боротьбу і допомогу народові. Леся Українка будила байдужих, підіймала втомлених та спокорених своїм словом: Так, ми раби, немає гірших в світі! Фелаки, парії щасливіші від нас, Бо в них і розум, і думки сповиті, А в нас вогонь Титана ще не згас. Ступаючи на шлях боротьби з царатом, Леся Українка розуміла, що цей шлях довгий і важкий. Ця думка проходить через численні поезії. Вона бачила людей загартованих, як криця, і сама прагнула бути такою. Поетеса могла бути спокійною за долю своїх палких слів: Месники дужі приймуть мою зброю, Кинуться з нею одважно до бою… Леся Українка твердо сподівалася на перемогу і вважала, що прийде весна і переможе люту зиму: І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть і настане Ще й для мене весела весна. Глибоке відчуття свого обов’язку перед народом спонукало письменницю все життя гартувати своє слово. Образ художнього слова передано у вірші-роздумі «Слово, чому ти не твердая криця». У ньому розкривається могутня сила поезії. Рядки вірша звучали як заклик іти на штурм самодержавства. Леся Українка служила поезії, а через неї народові. У дні революції поетеса утвердила той шлях, на який ступила ще дівчинкою і яким пройшла своє важке життя. Вона пристрасно бажала, щоб мрія її не стала міражем: Тільки життя за життя! Мріє, станься живою! Слово, коли ти живе, статися тілом пора. Головна ідея її лірики - заклик народу до визвольної боротьби. Я гадаю, що життя для Лесі Українки було безупинним змаганням, боротьбою, дружбою і коханням. Вона любила добро і пристрасно ненавиділа зло, боролася з ним в ім’я добра. Леся Українка прожила недовгий вік, але це було життя людини, що увесь свій хист віддала народові в боротьбі за його соціальне і національне визволення.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
