Ідея Командора — Камінного господаря
Командорові доводиться слово за словом викладати свої принципи - змертвілі, закам янілі принципи королівського двору, від яких він не вільний і рабом яких став. З Анною зв’язує його «бог і право». «Ми станемо обоє під одно ярмо»,- говорить Командор у чернетці драми. Командор визнає лише такий шлюб, коли обоє в ньому впевнені одне в одному до кінця. Щоб не порушити цього принципу, він ладен повернути своє слово, бо після присяги не буде вороття. І хоч Анна хоче збути це жартом ‘, страшне майбутнє, заковане в присягу, не зможе стати легшим від урочистих слів Командора про велику любов: «То не любов, що присяги боїться». Анну ці слова не обходять. І нона тут же вслід за сентенцією Командора стверджує це повторенням раніше сказаного в розмові з Долорес: Ну, я ж тобі казала - він гора! За хвилину образ «гори» набуває епітетичної окреслеиості. Анна може покластись на Командора, «як на камінну гору!». В її устах це звучить порівнянням Командора з горою, на якій легше буде звити орлине гніздо з лицарем, гідним її. Командор не розуміє двозначності в цих словах Анни, він бачить у них лише ствердження його вірності й уміння захистити майбутню дружину від усього лихого. Його запевнення: Я вам докажу, що ви не помиляєтесь,- набуває неусвідомленої значущості - «камінна гора» визначить і поведінку Анни і зміст її дальшого життя: Командор залишиться вірним своєму звичаю, і камінна гора розчавить Анну. В первісній редакції твору в цьому місці короткій ремарці «Всі троє виходять» передувала розгорнута ремарка, в якій підкреслювалося пряме значення щойно сказаних слів Анни: «подає Анні руку, щоб вести її, вона приймає [спирається]». В епізоді з перловим вінцем Командор відіграє підпорядковану роль, хоч у поєдинку двох воль (Анни і Командора) він гідно зберігає свою вищість. Коректність Командора виявляється у сцені після пісні дон Жуана. Командор незадоволений, розсерджений недоречним, на його думку, «приспівом» до пісні, але висловлює це лише одним-двома реченнями, які не перешкоджають дальшим розвагам і в той же час дають можливість показати контраст між веселоща- У первісній редакції Анна вбачала тут нагоду підкреслити, що Командорові чужі почуття сміху й веселощів: Боже, як поважно берете ви дівочі наші жарти. ми, в яких зросла Анна, такими природними в південному місті, і холодною замкнутістю Командора. Слід відзначити, що в первісній редакції твору в цьому місці між нареченими відбувався чималий діалог, в якому Командор дивувався поведінці Анни. Знову йшла мова про дане слово і про те, що Анна поки що вільна. Командор радив їй зважати на людське око, на поговір. Це підкреслювалося і в ремарках авторки, у вигуках <Ого!» тощо, якими обмінювалися присутні з приводу пісні дон Жуана. Для розуміння образу Командора дещо додавали його поради. Важливу сюжетну роль в розвитку дії відіграє також плащ, про який згадує Командор, оскільки з плащем пов’язані певні поняття: Ви не легковажте людського поговору. Хто панує, той мусить уважать на суд людський. В моєму ж роді лицарі - без страху, а дами - без догани,- тим то завжди сей білий плащ нам припадав по праву його збруднила б щонайменша пляма, і ми се пам’ятаємо. Командор все більше й точніше окреслює обов’язки Анни і, як видно з діалога, Анна цілком розуміє і приймає їх. У первісній редакції твору Командор в деяких сценах виступає при-чіпливим старіючим парубком, надоїдливим із своїми поняттями честі. Кінець розмови Анни й Командора нагадує якусь угоду між двома договірними сторонами, майже змовниками. Викресливши цей діалог, Леся Українка уникла здрібнення образу донни Анни, а водночас і Командора. Для характеристики витримки Командора і вміння уникати при гостях можливості скандалу показова його розмова з дон Жуаном, якого він побачив на колінах перед Анною. В останній редакції драми ця сцена займає якихось 15-20 рядків, з них Командорові належить менше половини. Дізнавшись про ім’я «мавританця», він відмовляється від поєдинку з банітом, бо цього не дозволяє його становище. Командор змінюється, коли він залишається наодинці з Анною. Це підкреслено й ремаркою: «зміняє спокійний тон на грізний». Та досить кількох слів Анни, щоб заспокоїти, принаймні, обеззброїти Командора, який впевнений у ній. Вона легко може все пояснити різницею між севільським і кастильським етикетом. Обурення Командора знову викликане порушенням звичаїв, з яким він ніколи не замириться. У первісній редакції ця думка була висловлена більшою кількістю слів і реплік. Присутня при розмові донна Соль вважала, що дон Жуан за свою появу на бенкеті повинен бути покараним. Командор пояснював відмову битися на поєдинку з дон Жуаном: Якщо він був колись в лицарськім стані, то в сей момент покараний він досить. В наступній розмові з Анною, що кінчилася порозумінням, Командор виявляє почуття кохання, може навіть захоплення майбутньою дружиною. А н н а. Ви ж командор! Командор. Я жалую про се уперше, відколи здобув сеіі титул. Леся Українка усунула і ці рядки. Без них Командор став вольовішим, справді «камінним». Скоротивши цей епізод до мінімуму, викинувши всі домовляиня й застереження Командора, поетеса вже не мала потреби доводити його хоробрість, яку визнає дон Жуан у розмові з Сганарелло (первісний варіант імені слуги). Найбільше уваги образові Командора Леся Українка приділяє у четвертій (за первісним задумом - п’ятій) дії. Перші яви цієї дії спочатку навіть складали окрему - третю - дію і передували останній розмові дон Жуана з Долорес. Долорес приходила до Анни й Командора просити, щоб вони допомогли їй побачитись з королем, до якого вона хотіла вдатися з проханням поновити дон Жуана в усіх правах іспанського гранда й лицаря. Командор відмовив їй, пославшись па те, що його високе становище не дозволяє просити в короля за сторонніх, і порадив Долорес зустрітися з королівськими придвірними у церкві. Так він мимоволі став причетним до морального самогубства Долорес. У дальшій роботі над драмою поетеса зрікається такого розуміння образу Долорес, а заодно знімає й тінь, яка в зв’язку з цим лягала на Командора, а особливо на донну Анну. В остаточній редакції твору Командор залишається і вільно й мимоволі чесним до кінця - чесним у своїх власних поняттях честі й гідності Командора. У п’ятій дії в перших репліках Командор, обстоюючи свої звичаї, одноманітний, педантичний. Набридлива нудота його застережень і додержання етикету досі здебільшого виявлялися у відкинутих уривках первісної редакції. Камінний тягар звичок, носієм яких є Командор, у всій силі виявляється у драмі вперше в п’ятій дії, тут розкривається суть кам’яної в’язниці, в яку, погодившись на шлюб з Командором, добровільно замкнула себе донна Анна. У первісній редакції твору Командор у цій сцені був втіленням жорстокості й крайньої обмеженості, поєднаної з пихою і хвалькуватістю. Він домігся вигнання з королівського двору пажа, бо той вчасно не подав донні Анні хусточки; наказав замінити дуенью, яка на часинку залишила Анну саму в домі. Командор вичитував Анні за те, що вона дозволила собі прийняти в своїй господі знайомого, який зріс у її батьківському домі. Командор бундючний, щонайменший натяк на недостатню увагу до нього при дворі (як ось епізод з пажем) сприймав як образу власної гідності. Він хвалився тим, що може підняти проти короля всіх лицарів. Нарешті, Командор до неможливого причіпливий, коли докоряв Анні: Уклін придворний у вас не досить церемоніальний. Ясна річ, що після такої характеристики Командора Анна не змогла б чистосердечно піти на те, щоб рука в руку з ним осягнути кам’яне верхів’я і збудувати там своє «гніздо орлине». Вона могла пристати на це тільки з якихось підступних розрахунків. Леся Українка рішуче підмовилася від такої характеристики Командора й Анни. її Командор - людина благородної вдачі, по-своєму невільник звичаїв, яким служить. Це з великою силою звучить у словах Командора в розмові з донною Анною, так подібних до тих, що ми наводили раніше з відкинутого епізоду первісної редакції тексту: …для нас і збочення найменше було б ступнем до прірви. Не забудьте, що командорський плащ мені дістався не просьбами, не грішми, не насильством, але чеснотою. З нас, де Мендозів, були здавен всі лицарі без страху, всі дами без догани. Чи ж подоба, щоб саме вас юрба могла огудить… Та виявляється, що всі ці камінні приписи чесноти й етикету, дотримання всіх звичаїв придворних служать потайній меті Командора. Він не тільки вірний і чесний служака. Командор мріє про трон, про королівську владу. Йому потрібна підтримка, і він пересвідчується, що Анна може жити тією ж мрією, що й він. …Тепер я кождий крок мій хочу робити з вами враз. Найвища скеля лише тоді вінець почесний має, коли зів’є гніздо на їй орлиця,- говорить Командор Анні. Це прагнення до високостей, на яких і Командорові, і Анні ввижається влада, шана, а з ними й воля, підпорядковане правилу. «Права без обов’язків - сваволя». Анні відкривається нове в Командорові, і вона приймає його беззаперечно. Вони можуть стати спільниками і в боротьбі за мрію. Здійсниться казка, про яку говорила Долорес на початку твору - Командор з «гори» перетвориться в лицаря і з ним принцеса зійде на найвищий шпиль. Визнання Командора відкрили перед Анною нові перспективи. Це була остання розмова донни Анни з Командором, його наступна коротка поява закінчується трагічно - дон Жуан убиває Командора в ту хвилину, коли він оглядається па Анну. З часом Анна висловить свою думку про Командора чесно й відверто: «Він тягар ще більший весь вік носив», «…йому було терпіти легко, бо він мене любив». Надалі Командора нема, фігурує його статуя. На відміну від усіх інших розробок про дон ?Куана, у творі Лесі Українки вона не киває слузі або дон Жуанові на його запрошення прибути на бенкет. Командор не гість на учті, а господар, тому й девіз у нього: «Приходь, я жду», тобто запрошує фактично не дон Жуан, а Командор. Відповідаючи на критичні зауваження О. Кобилянської, Леся Українка писала: «Командор, се я таки тямлю, вийшов занадто схематичним -; се більше символ, ніж жива людина, а то безперечне є вада, тільки ж, коли порівняти з тим, як обходилися з сею поважною особою інші автори, то все ж може я була уважніша до нього і принаймні дала йому логічне поводіння і справжнє гаізоп. Образ Командора, не посідаючи чільного місця у творі Лесі Українки, є втіленням всіх консервативних, усталених мертвотних форм життя, що панували при мадрідському дворі. Проте поетеса була надто сувора в оцінці свого Командора. Вона знайшла для нього такі деталі й таке місце, які, не затіняючи основних героїв - дон Жуана й донну Анну, разом з тим всіляко сприяють розвиткові й донесенню основної ідеї твору. Дотримання консервативних принципів, честолюбна мрія про королівський трон, кам’яна уважність до нареченої і дружини без жодного вияву людських почуттів, а тільки зважання на етикет, і сама постать, повна поважної витримки, якнайкраще передають задуману письменницею ідею Командора - Камінного господаря.
| |
Матеріали схожої тематики:
|