Телебачення та його вплив на сучасну людину
Глибоко помиляються ті, хто вважає, що журналісти відображають реальність чи оповідають про реальність: вони створюють її. Не більше й не менше. Зараз і думаю про ге, що більшість із нас не уявляє собі життя без телевізора, газет, електронних ЗМІ й усього, що зветься мас-медіа. Хтось із сучасних культурологів сказав, що якщо в лісі впало дерево і жоден канал телебачення нічого про це не сказав, то можна вважати, що дерево не впало. Це така гіпербола, але ж, врешті-решт, це правда. Мені хочеться багато написати про сучасну пресу, радіо, але зараз я зупинюся на телебаченні, бо немає поки що впливовішого й авторитетнішого джерела інформації в сучасному суспільстві. От візьмемо хоча б новини, Якщо вам траплялося уважно дивитися новини з різних країн, а це можливо по кабельному чи супутни-ковому телебаченню, ви мали змогу помітити, шо різні редакції новин відображають одну й ту саму подію по-різному. Так це природно, скажете ви, адже це не просто різниця у способі подачі інформації, а прихована, але однозначна оцінка. Так, навіть не упереджені офіційні новини - свідомо чи несвідомо, про це ми вже не дішаємось - дають власну оцінку зображуваним подіям. Особливо це стосується політичних подій: прихований легкий сарказм - і одна її та сама репліка політика з нейтральної перетворюється на дуже агресивну. Або ше - власними очима бачив - К російськомовні новини перекладають українське «нам би хотілося» в інтерв’ю з українським політиком, навіть неважливо, з ким, як «ми гребуєм»! Але це в жодному разі не закид у непрофесійності журналістам якоїсь однієї країни: ситуація симетрична! Та ми зараз навіть не про політику. Дивлячись сучасне кіно, так зване масоне, або комерційне, я щоразу дивуюся: чому популярними стають, наприклад, так шані екшени, бойовики або якісь божевільні мелодрами. Коли мистецтва кіно ще не існувало, а життя зображувалось хіба що літературою та живописом, критики невтомно повторювали: той твір є художньо вартісним, у якому зображено психологію людини і у якому читач впізнає сам себе, що? Хтось впізнає себе у головному герої чергового бойовика, де абсолютно позбавлений індивідуальних рис молодик рігає зі зброєю, де жодних сумнівів, жодних роздумів, жодної психології? Чи хтось ипізнає себе у латиноамериканському серіалі, де вирують навіть не пристрасті, а ікась невмогивована істерія та суцільна атонія людських інстинктів - не ризикну назвати їх почуттями? Не впізнає… У чому ж тоді річ? Чи, можливо хтось із глядачів, боронь Боже, хоче мати собі таке життя? Чи, може, ці картинки приваблюють? Навряд. Якщо хтось сподівається, що я у цьому творі дам відповідь на мною ж поставлені питання - на нього, на жаль, чекає розчарування: для мене все це і досі (влишається великою загадкою. Але якщо хтось поставить ці питання, може, це хоч ш крок наблизить нас до відповіді. Я не перестану повторювати, що пропозицію формує попит: навала, справжня лавина неякісної інформаційної продукції - не наслідок того, що якісь «погані толи» знімають погане кіно і примушують його дивитись: такого кіно ніколи б не знімали, якби воно було непопулярним. Прагнучи прибутків, що цілком природно, медіа-промисловість створює той продукт, який дасть цей прибуток. Виходить, глядачі, яким такі фільми подобаються, не просто існують, більше - ім’я їм, яу лжуть, легіон… І де ж той вплив телебачення на людину, - спитаєте ви, - якщо все сказане навпаки, свідчить про вплив людини на телебачення? За останніми дослідженнями, рівень довіри до телебачення у підлітків вищий, нія рівень довіри до батьків, друзів, учителів! Це ж просто фантастика якась, антиутопія: виходить все, що лунає з «залізної патякалки» буде прийнято на віру швидше, ніж будь-що, сказане близькими… Єдине, чим можу наразі похвалитись, що хоча б частково усвідомлюю цЛ дивну новітню залежність. Я не проти телебачення: с багато цікавих передач, ал» вплив медіа на сучасну людину видається мені надмірним і протиприродним. Я сподіваюсь, що у майбутньому ті, хто роблять фільми та телепередачі, стануть чеснішими та відповідальнішими, а ті, хто їх дивиться, знайдуть у собі сили змі«у нити власні смаки, подолати цю залежність. Поки ж що на це залишається лише сподіватись.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
