Образ Будівничого
Безпосереднім поштовхом до написання «Осінньої казки» стали січневі події 1905 року в Петербурзі. Але слід зважати й на те, що ця драма створена через два дні після відомої демонстрації тбіліського пролетаріату 23 січня 1905 року, організованої Кавказьким союзним комітетом РСДРП. Демонстранти йшли з червоними знаменами, розкидали листівки. Проти демонстрації випустили поліцаїв і двірників. У відповідь пролунало кілька пострілів. Як розповідали очевидці, одна з тих, що стріляла з револьвера, була жінка, до крові розбита палицями двірників, вона впала, але в колотнечі кимсь була підхоплена. Поліцаї намагалися видерти прапор, але демонстранти не віддали його. Усі ці обставини вказують на те, що демонстрація в Тбілісі послужила також одним з приводів для створення «Осінньої казки». Леся Українка була очевидцем цього виступу тбіліського пролетаріату і писала про це в листі до матері: «…Мислі зайняті не такими спокійними темами під впливом щоденних перемін «весни» й «зими». В Тифлісі був теж один такий «весняний» день, коли калюжі людської крові стояли на тротуарах до вечора. Не до спокійних тем при таких обставинах…» . Не важко зрозуміти, що поліцаї і двірники, які жорстоко розправилися з демонстрантами, і стали прообразами того «бидла», яке топче народ у одному з епізодів «Осінньої казки». Можливо навіть, що саме випадок з жінкою на демонстрації підказав поетесі деякі деталі поведінки Принцеси в останній дії. Після наступної демонстрації в Тифлісі, що відбулася 13- 14 лютого, поетеса внесла корективи у свій твір. Так, вона чіткіше поставила питання про класову природу буржуазного лібералізму, вписала знаменні слова, з якими Принцеса звертається до робітників. Образ Будівничого втілює в собі ясність перспективи, точне розуміння обставин, непохитну переконаність в остаточній перемозі. Вислухавши і зваживши думки всіх, Будівничий приймає найдоцільніше і найпростіше, єдино можливе рішення. У своїх настановах він підкреслює, що мораллю експлуататорів є «…такий закон і звичай: лежачих бить, таких, що вже ввірвались». Натомість мораль борців за новий світ, мораль робітників говорить: «в нас, майстрів, лежачого не б’ють». Це стверджує один з робітників, а наприкінці твору повторює й Принцеса. В їхніх словах втілено думки Лесі Українки про мораль робітничого класу, висловлені нею також і у вже згадуваних «Замітках з приводу статті «Політика і етика». Образ Будівничого - одна з перших у вітчизняній дожовтневій літературі серйозних спроб показати образ ватажка робітників у революційних подіях XX сторіччя. В «Осінній казці» вперше в дожовтневій українській літературі створено образи робітників як представників свідомого класу для себе, а не класу в собі. У цій драмі робітники виступають як керівна сила революції, їм властиві розуміння своєї ролі в боротьбі і впевненість у справедливості їх справи. Робітники виступають як сила, покликана визволити весь трудящий народ з-під влади експлуататорів. Таких образів до Лесі Українки українська література не знала. Після Будівничого найбільшу увагу серед робітників Леся Українка приділила Молодому хлопцеві, який перейнятий завзяттям до роботи, глибокою вірою в справу свого класу, повним довір’ям до Будівничого як ватажка повсталих робітників, нарешті, бажанням «стати на горі» і побачити повий світ. Саме він подає руку допомоги Приписні, кличе її взяти посильну участь у спільній боротьбі. Образ Принцеси викликав найбільше суперечливих тлумачень у критичній літературі про «Осінню казку». Одні критики схильні були вважати його алегорією селянства, другі - інтелігенції, треті - символом волі, четверті - розуму, п’яті - народу і т. ін. Якщо на сьогодні доведено, що всі інші трактування є неспроможними, то думки про Принцесу як про символ волі ще й досі мають окремих прибічників. Вже в 30-х роках версія про Принцесу-народ або Принцесу-волю не діставала схвалення серед дослідників творчості Лесі Українки. Так, Юр. Іваненко писав: «…Очевидно, за задумом автора, Принцеса-босоніжка - це поезія правди, це мистецтво, яке рветься на волю і вважає за щастя і високий обов’язок «вишити цеховий значок на червоному прапорі боротьби» ‘. Очевидно, Юр. Іваненко був значно ближчий до істини, ніж пізніші коментатори й дослідники (О. Дейч, А. Гозенпуд, А. Іщук, І. Головаха), які в своїх працях продовжують повторювати версію про Принцесу-волю. Думка, ніби в образі Принцеси Леся Українка створила алегорію волі, заперечується самим твором. Історія не знає такого, щоб Король-тиран щиро хотів одружитися з волею, горів коханням до неї, любив і поважав волю, віддавав їй нагірні кришталеві палати. Принцеса хоч і бранка, але, як говорить про неї Ткаля, стає богинею для Короля. Неможливо повірити, щоб воля була божеством для тирана. Нарешті, Принцеса разом з повсталими робітниками йде на штурм крижаної гори, щоб повалити владу тирана і здобути волю. Якщо в образі Принцеси зображена воля, тоді виходить, що воля йде здобувати… волю! Але навіщо далі боротися за волю, коли вона сама спустилася до робітників?! І чому старі робітники й майстри недовірливо ставилися б до Принцеси, якби це була воля? За що ж вони тоді боролися? Зриваючись з гори вділ, Принцесса каже: «…йду на волю й на біду». Якщо принцеса - воля, то воля виривається на волю? Про нагірний замок Принцеса каже робітникам: «…Там неволя, браття»,- па що 1-й майстер їй відповідає: «Неволя одинокій, а вкупі буде воля». Якщо Принцеса- воля, то що ж тоді: волі з волею буде поля? Подібних доказів з тексту «Осінньої казки» можна навести багато, але й цих досить, щоб побачити, що Принцеса не уособлює волі. Для з’ясування питання про те, що мала па увазі Леся Українка, створюючи образ Принцеси, простежимо, як він поданий в «Осінній казці». З твору відомо, що в Принцесу закоханий Лицар і що Принцеса відповідала йому тими ж почуттями. Принцеса ув’язнена в королівському палаці на верхів’ї «шкляної гори», у «світлиці з матового шкла, з одкритою стелею, так, що видко багато неба і зовсім не видко землі. В світлиці все осяйне, з кришталю, самоцвітів або дорогих металів, тільки в ній якось холодно, непривітно. Принцеса в білому убранні сидить і пряде золотий кужіль на срібній коловоротці…». З розмови Прялі, Ткалі і Швачки дізнаємося, що Принцеса - «колишня босоніжка, посполита, і стану подлого, і роду незначного», а тепер - «найясніша панна і дама серця нашого владаря» і роздає нагороди на турнірах лицарських. Принцеса байдужа до королівського кохання, хоч колись заручилася з Королем і могла б бути Королевою, «щасливою, і гордою, і - злою». Здійснилася її давня мрія …принцесою зробитись чепурною, багатою і гордою такою, щоб навіть приступить ніхто не смів. Та здійснення такої мрії було рівноцінне почесному ув’язненню. Принцеса працює - мережить, тче, вишиває; праця її - мистецька, але на горі нікому не потрібна, її мережанок нема кому носити. З неволі її прагнуть визволити лицарі, кожен зокрема. Та вони домагаються не волі Принцеси, ні, їх визвол - нова неволя для неї: Мене ж саму з них кожен хоче взяти, а я не хочу нічиєю бути. Товариш дитячих літ Принцеси - пастушок, а тепер - королівський блазень пропонує їй кинутися з гори в «свинарський бік» - там вона не розіб’ється, а тільки забрудниться. За тривалий час перебування в нагірних світлицях Принцеса звикла до золотих черевичків, і «як після помостів кришталевих знов звикнути бродити по калюжах?». Хто ж вийшов з народних низів і піднісся до королівських палаців, хто нехтував королівською увагою і знемагав у пишних в’язницях, відриваючись від землі і залітаючи у небеса? Кого кожен, коли домагався влади, волів мати своєю і хто хотів «нічиєю бути?»
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
