З чого починається людське життя в цьому світі? Звісно, з родини, з матері. Саме мати вводить маленьку дитинку у дивний та великий світ, стає поряд із нею, допомагає дитині в усьому - у розвитку, у пізнанні навколишнього, підтримує у тяжку хвилину, ділить радість та сподівання.

Мамині руки – це найтепліші, найніжніші руки на землі. Так я думаю про руки своєї мами. Мабуть, кожна дитина буде за мною згодна. Всі люблять своїх матерів, а я свою люблю найбільше.

Мій тато - найкращий у світі. Він розумний, сильний та рішучий чоловік. А також він гарний зовнішньо. Тато середнього зросту, не худий, але не повний.

У мене найкраща мама в світі. Ми з моїм братом Михайлом дуже її любимо. Моя мама - енергійна та сучасна жінка. Їй тридцять п'ять років.

Моя бабуся живе в селі, у власному обійсті. Бабуся добре зберігає народні традиції, тому в неї справжня українська домівка. Її будиночок чисто побілений.

Я дуже люблю свого дідуся. Мій дідусь - лікар. Він давно має бути на пенсії, але ще працює. На роботі його з повагою називають по батькові, Михайлом Івановичем.

З давніх-давен проблема стосунків чоловіка і жінки вирішувалася за допомогою національних традицій, виховання, релігійних переконань тощо. Та й саме життя ніби підказувало, як мають складатися ці стосунки: Адам орав, Єва пряла.

Мою улюблену бабусю звуть Галина Миколаївна. Вона мати моєї мами. Бабусі вже шістдесят шість років, тому вона на пенсії.

У нашому селі звикли ретельно готуватися до Різдвяних свят і до Свят-вечіра. Прибирають у хаті, заготовляють корм худобі на три дні, стараються повернути всі борги і забути всі кривди. На Святвечір не прийнято лаятися, сперечатися, карати дітей і живність, бо цього вечора худоба може заговорити людською мовою і поскаржитися Христові на поганого господаря.

Світить ясне сонечко, перепадають теплі дощі. Зеленіє травичка, цвітуть тюльпани, а каштани повикидали вгору свої білі й рожеві свічки. Радіє душа, наливається щедрістю й добротою серце. Це завітав до нас весняний місяць травень, а його друга неділя — День матері.

Здавалося б – що такого важливого в шматочку тканини? Але рушник з давніх-давен в Україні мав велике значення. Він був частиною традиційних обрядів на свята, важливим елементом весіль, похорон, хрещення дитини.

Твір За творчістю українських поетів і письменників. Кожному з нас дорогу в цей світ дала найдорожча людина. Хто що-дня проводжає нас до школи, зігріваючи нашу путь ласкавим поглядом?

Колись навіть саму згадку про обереги, про їх вплив на наше життя називали забобонами і висміювали. Та останнім часом в побут народу знову повертаються традиції,” які складалися віками. З сивої Давнини прийшов до нас звичай прикрашати оселі оберегами.

Те, що традиція вести родовідні дерева, як і просто шанувати пам’ять роду свого, була начисто знищена і забута в радянські часи, вважаю справжньою національною трагедією. Зрештою, нічого дивного в тому забутті, бо хіба могли "кухарчині діти”, недовчені авантюристи, невиправні люмпени пам’ятати свій родовід, якщо часто не знали навіть батька і неньки.

У 2009 році Світлана Маницька, народивши шосту дитину, просто втекла з пологового будинку, навіть не оформивши відмовний документ. Марними були кількатижневі спроби лікарів звернутися до сумління матері. Ні вона, ні її чоловік не забажали навіть глянути на сина.