Вiд матерi - слава, i пiсня, i хлiб
Усе в життi людини починається з молока матерi. Це вона, "святая сила всiх святих, пренепорочная, благая” народила Спасителя. Це вона, ненька, Мадонна, Берегиня, зiгрiває наше життя, захищає наше щастя. Народжується дитина - мати схиляється над колискою i спiває. Про що? Як не дивно, вiд цього теж багато залежить. Першi уроки дитина бере не в школi - мати допомагає зробити їй першi кроки й по пiдлозi, й взагалi в життi. Вiд неї малятко дiзнається, що добре, що погано. Кажуть, що характер людини формується до п’яти рокiв, а потiм, протягом життя, лише трохи коригується. Тож чи не з материної пiснi починається особистiсь людини? Матерi народжують i виховують героїв i генiїв, воїнiв i поетiв. I в дорослих дiтях оживає душа матерi, материна колискова, вдячнiсть за її безсоннi ночi i самозреченiсть. Мамо, голубко, заранi в могилi Праця й недуга зложили тебе. Пiсня ж твоя в невмираючiй силi В мойому серцi яснiє, живе, - Пише I. Франко у вiршi "Пiсня i праця”, а далi робить висновок: Пiсня i праця - великi двi сили, Вiдома трагiчна легенда про сина, що на вимогу коханки вбив власну матiр, а її серце понiс дiвчинi. та коли вiн спiткнувся й упав, материне серце, стiкаючи останнiми краплинками кровi, спитало: "Ти не забився, синку?” Тiльки мати здатна на таке. Нiжною любов’ю до неньки, що "ночей не доспала”, сповненi вiршi А. Малишка - всi, мабуть, чули й знають його "Пiсню про рушник”. Прекрасний образ матерi-трудiвницi створює Б. Олiйник: Мати сiяла сон Пiд моїм пiд вiкном, А вродив соняшник. I тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман А менi сонячно… (”Мати сiяла сон”) Жоднi дорогi наїдки i напої не зрiвняються зi шматком хоч би черствого хлiба з материних рук. I хлiб для душi - велику любов - дарує нам з дитинства мати. Мати наша - сива горлиця, Все до її серденька горнеться: Золота бджола - намистиною, Небо - празниковою хустиною… А земля - пшеницею ярою, А лiта - замисленим явором… Крашанкою - сонце в миснику, А вона - до них всiх - пiснею. (Б. Олiйник, "Мати наша - сива горлиця”) У горi та в радостi ми подумки звертаємося до неї. Перше слово дитини - "мамо”. Наша слава - це її слава. Продовженням роду, теплом домашнього вогнища - усiм завдячуємо ми їй. Не можна про це забувати: Бо, хто матiр забуває, Того Бог карає, Того дiти цураються, В хату не пускають. (Т. Г. Шевченко, "I мертвим, i живим…”) I перед нами, юними, сьогоднi постає дуже важливе питання - як треба прожити життя, щоб нами могли пишатися нашi матерi. Чим вiддячимо їм за пiсню й працю, за хлiб, за безсоннi ночi i нашу долю, вишиту "червоними i чорними нитками” на рушнику чи то на сорочцi? Можна вибрать друга I по духу брата, Та не можна рiдну Матiр вибирати. (В. Симоненко, "Лебедi материнства”) Недаремно ми найдорожче - Батькiвщину - називаємо матiр’ю. Вона в нас одна, як одна мати в кожної людини.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
