Що виникає у вашій уяві, коли ви чуєте: «український степ»? Безкрайні простори, вкриті рослинами, широкий простір, свобода. Так склалося, що дуже велика територія нашої країни знаходиться саме в степовій зоні.

Відбудова Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві вже стала фактом суспільно-політичного і культурного життя столиці України. Не лишилось жодної газети, жодного журналу, телевізійного каналу, які б не висловилися з цього приводу.

Кожна держава світу має свою символіку - це державний прапор, герб та гімн. Так само і Україна має прекрасний гімн із глибоким змістом, у якому віддзеркалено ставлення українців до себе та до свого життя, до минулого та майбутнього Батьківщини.

Багато хто з дорослих не вірить у майбутнє нашої країни, вважають, що Україні відстала від цивілізованих європейських країна на цілі десятиліття, що нічого світлого попереду немає. Але молодь України так не думає!

20 років минуло відтоді, як наша Україна з гідністю проголосила про свою незалежність. Мабуть, для держав із давно існуючим традиційним устроєм десять років - це мить, незначна частина їхнього минулого.

Високий рівний чотири-кантовий стовп, усередині порожній. А боки з пробоями, як у справжньому комині після пожежі. Тільки пробої ці утворюють візерунок — стилізовану віть лавра.

Напевно, не дуже помилюся, якщо скажу, що відновлення національного менталітету слід починати з самого себе. Ми надто звикли оперувати абстрактними поняттями, які, по суті, ні до чого не зобов’язують. Так, наш народ працелюбний і щедрий, сумирний і добрий, веселий і співучий…

Жоден філософ не може точно сказати, коли до людини приходить відчуття належності до свого народу. І хіба можливі тут узагальнення? Напевне, ні.

Багато сучасних учених стверджують, що українська мова - одна з найкрасивіших мов світу. Але що таке красива мова і як можна об’єктивно визначити «мовну красу», коли у світі існує понад сім тисяч національних мов і кожна є рідною для певного народу, а відповідно, і найкрасивішою?

Одного разу по радіо я почув пісню на слова Віктора Баранова. Вона вразила мене до глибини душі, і це спонукало мене до пошуків тексту.

Історія кожного народу починається з того моменту, коли виникає його неповторна мова - формуються звуки, яких немає в інших мовах, створюються слова, що не перекладаються, оригінально вибудовуються речення.

Дуже багато було написано та сказано про українську мову, про її красу та співучість, про її величезне значення для нашого народу. Проте так склалася історична ситуація навколо України, що чи не всі українці так чи інакше стикалися з надзвичайно актуальним питанням для України, а саме - із двомовністю.

Україна… Край краси й тяжкої недолі, неповторної пісні й волелюбного лицарства, край із багатою і на радість, і на криваві сторінки історією. Але найбільше багатство кожної землі — її вірні дочки й сини.

Україна, український народ, українська мова! Які величні, незрівнянні ні з чим поняття! Україна, як і українська мова, мають свою історію. Україна…

Ми звикли називати себе й суспільство, до якого належимо, українською нацією. Ми пишаємося національною історією, творимо національну культуру, розвиваємо національну економіку… А що ж означає таке популярне сьогодні слово «нація»?