Просвітництвом в Європі називається ідейна течія освіченої частини населення Європи у другій половині XVII — XVIII ст.

Релігійні уявлення римлян змінювалися і досить помітно протягом такої довгої та такої бурхливої історії. В основі найдавніших римських релігійних вірувань лежить анімізм. Італійці вважали, що світ був сповнений добрими і злими духами та демонами, які супроводжували кожну дію людини, тому римляни поклонялися і зверталися з молитвою і до добрих, і до злих демонів.

В українській літературі з кінця 20-х років XIX ст. поширився такий літературний напрямок як романтизм. Цей напрямок з’явився в Німеччині та Англії, а потім набув широкого розповсюдження в інших європейських літературах та отримав роль провідного у духовності та культурі в російській імперії також.

ЕПОС (від гр. epos - слово, мова, розповідь) - один із трьох основних родів літератури, поряд із лірикою та драмою. Епос передбачає зображення зовнішніх щодо автора явищ життя. Автор виступає в ролі стороннього спостерігача, що дозволяє йому широко змальовувати дійсність у часі й просторі, глибоко розкривати внутрішній світ персонажів.

Та, в якої могли б позичити щастя здорові люди – так називали її оточуючі. Її професійні творчі успіхи вражають людей всього світу і зараз. А ще більше вони вражають, коли дізнаєшся історію життя цієї тендітної жінки.

Звичайно, романтизм і реалізм - різні літературні напрями, але не слід перетворювати їх у художні полярності, як це у нас раніше робилося, ігноруючи те, що їх зближувало й об’єднувало, особливо в першій половині XIX ст.

Романтизм — напрям у мистецтві та літературі, що виник наприкінці 18 століття в Німеччині та поширився по Європі та Америці.

Перша третина XIX ст. в європейській літературі характеризується стримким розвитком нових літературних явищ. На початок століття припадає розквіт в Європі такого літературного напряму, як романтизм.

Світове значення візантійської культури важко переоцінити. Саме Візантія зберегла протягом Середньовіччя греко-римську культурну основу і вже цим підготувала розвиток гуманізму епохи Ренесансу.

Своє завдання література зуміла виконати завдяки тому, що талановитий російський народ висунув цілу плеяду геніальних художників, які дали в своїх творах надзвичайно яскраве зображення великої історичної епохи і глибоко розкрили внутрішній світ людини в усій його неповторною складності.

Культура Стародавнього Риму входить у нашу свідомість ще в шкільні роки легендою про Ромула, Рема та їх матір - капітолійську вовчицю, що їх вигодувала. Рим асоціюється у нас із гладіаторськими боями, із опущеними долу великими пальцями римських красунь, які вимагають цим жестом смерті для переможених гладіаторів.

Починаючи з ІХ ст. і закінчуючи приблизно ХІ ст., у Західній Європі завершується процес формування не тільки європейських держав: Франції, Англії, Германії та Італії, але й формування феодальних відносин та розділу суспільства на соціальні верстви. Феодальна держава - це суспільство з чіткою вертикальною ієрархією, в основі якої були васально-сеньйоральні відносини.

Відродження - культурна епоха кардинальної зміни світогляду і форм життя людини. Це перехідна епоха від Середньовіччя до Нового часу.

Становлення романтизму в французькій літературі завершується вже в період Реставрації, коли в суспільно-політичному житті країни ще раз відбуваються круті зміни. Після розгрому Наполеона союзними військами у Франції поновлюється монархія Бурбонів, дворянська за своїм характером, проте король Луї XVIII змушений був прийняти конституцію, за якою зберігалися певні, хоч і дуже обмежені завоювання буржуазної революції.

Світ в уявленні стародавніх східних культур - це теж магічний космос, в якому людина відчуває себе лише малою часткою. Але цей космос не дорівнює космосу первісному. Чому? Справа в тому, що в первісній свідомості одухотворюються лише сили природи, вони обожуються, а в космосі культур Стародавнього Сходу обожуюється ще й могутність, влада деспотичної держави, що піднялася над людиною.