Романтизм і реалізм
Звичайно, романтизм і реалізм - різні літературні напрями, але не слід перетворювати їх у художні полярності, як це у нас раніше робилося, ігноруючи те, що їх зближувало й об’єднувало, особливо в першій половині XIX ст. Обидва в 20-30-х роках усвідомлювали себе учасниками спільного художнього руху, представниками «нового мистецтва», котре називали романтизмом, протиставляючи його «старому мистецтву» - класицизму. Існували й фундаментальні естетико-художні принципи, які об’єднували їх в протистоянні класицизму та його запереченні. Так, класицизм зображав життя під знаком вічності, як щось абсолютне й незмінне, за нормами класичної давності, нове мистецтво переносило акцент на його історичну мінливість і локальну своєрідність. Невипадково все більшого значення набувала для нього проблема «місцевого колориту». Класицистична поетика сходила зрештою, до зображення типів, типового з високим рівнем абстрагованості від життєвої конкретики, «нове мистецтво» в центр уваги ставить видове, індивідуальне, своєрідне. Доречно тут згадати концепцію в сучасній західній науці, за якою романтизм і реалізм у літературі першої половини XIX ст. складають синтетичну художню систему, що витісняла застарілу класицистичну, і цю систему, за пропозицією італійського вченого У. Боско, можна було б назвати «реалістичним романтизмом» чи «романтичним реалізмом». Специфічними рисами позначена й жанрова система -французької романтичної літератури та її еволюція. Тут впадає у вічі, що романтизм найраніше проникає в прозові епічні жанри, які класицисти вважали маргінальними й не включали в жанровий канон. Цікаво, що молодий Гюго, сповідуючи класицизм в поезії, свої перші романи пише в романтичному дусі, під впливом «готичного роману». Дещо пізніше романтизм поширюється в поезії, особливий успіх випадає на долю балади, в якій тоді вбачали мов би емблематичний романтичний жанр фольклорно-середньовічного походження. Популярним був також жанр елегії, передусім завдяки Ламартіну, розквітає інтимна лірика, що не вкладається в традиційні жанрові форми. Останнім оплотом класицизму залишається у Франції театр, і до його штурму романтики вдаються вже наприкінці 20-х років. Щоб заволодіти театральною сценою, необхідно було створити романтичну драматургію, провідним жанром якої стає вже не трагедія, а драма (в жанровому значенні слова) на історичні чи умовно-історичні сюжети. У період Реставрації посилено розвивається у французькій літературі історичний роман, пов’язаний з розквітом романтичної історіографії, його яскравий спалах припадає на другу половину 20-х років Для Жермени де Сталь характерний особливо тісний зв’язок з просвітницькою традицією. Можна сказати, що вона, донька швейцарського банкіра Ж. Неккера, який був перед революцією міністром фінансів Луї XVI, вийшла з глибин французької просвітницької культури і все життя не поривала зв’язків з нею. В салоні її матері збиралися кращі уми французької столиці, і ще в юні роки вона спілкувалася з Дідро, Даламбером, Бюффоном, Гріммом та іншими просвітниками. Згодом, вже будучи дружиною барона де Сталя, шведського посла в Парижі, вона створила власний салон, де збиралася інтелектуальна еліта, яка дотримувалася ліберальних ідей, що йдуть від просвітницької ідеології.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
