Василь Стус — незламний лицар правди і свободи

Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів XX століття. Це була Людина з великої літери, яка відважно й самозречено виступала за високі ідеали Добра, Правди, Справедливості, Гуманізму — цих високих, вічних загальнолюдських цінностей, за національну гідність і самосвідомість народу.

Поезія Василя Стуса — це складний філософський світ осмислення дійсності, прагнення до розкріпачення людської душі, до піднесення сили людського духу. Поет належить до покоління шістдесятників — покоління новаторів, що будило національну самосвідомість, безкомпромісно висвітлювало соціальні суперечності.

Чому в час космічної ери, у час прогресу слово Стуса було зброєю? Чому його життя стало жертовним? Мабуть тому, що за красивими гаслами апологетів тоталітарного режиму ховалось справжнє знищення всього національного, витруювання української культури. А цей юнак, викоханий маминою піснею, Шевченковим словом, ніс у життя чисту совість і слово правди.

Сидять по шпарах всі мужі хоробрі,
Всі правдолюби, чорт би вас побрав!

Йому болять одвічні проблеми боротьби добра й зла, і він як чесна людина знаходить своє місце в цій боротьбі.

Стус був "незручний" для можновладців. Його безкомпромісність була природною, а не показною, моральні вимоги до часу, до середовища й до себе були надзвичайно високими.

Я так і не збагнув
і досі ще не знаю, 
чи світ мене минає, 
чи я його минув.

Точність, насиченість, метал і пристрасть — ось вірш Василя Стуса. У таборах і на засланні минули десять останніх років життя поета. Імперія знущалася над сином України, який своє життя, свої страждання, свої надії пов'язував тільки з долею свого народу.

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест. 
Що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст...

Зі спокійною гідністю, упевнено, без найменшого натяку на каяття звучать рядки твору. Моральну силу вистояти, не клонитися дає переконаність у тому, що правда — за ним, що він жив так, як треба:

Жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Життя було сповнене добра, любові, діянь заради України, її народу. Перебуваючи в неволі, поет вірить, що, хай і після смерті, повернеться до свого народу. Через холодні сніги і через роки неволі звертається Василь Стус до нього:

Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя 
своїм стражденним і незлим обличчям. 
Як син, тобі доземно уклонюсь... 

Поезія Стуса сповнена віри в Україну і її долю. Відірваність від рідної землі тільки посилила синівський зв'язок поета з нею:

і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.


Матеріали схожої тематики:


Гоголь М.В. [31] Гончар О.Т. [19] Довженко О.П. [43]
Карпенко-Карий І.К. [22] Кобилянська О.Ю. [49] Костенко Л.В. [29]
Котляревський І.П. [23] Коцюбинський М.М. [35] Кочерга І.А. [11]
Куліш М.Г. [13] Куліш П.О. [22] Леся Українка [78]
Марко Вовчок [24] Нечуй-Левицький І.С. [34] Остап Вишня [12]
Панас Мирний [37] Сковорода Г.С. [21] Сосюра В.М. [15]
Стус В.С. [15] Франко І.Я. [32] Шевченко Т.Г. [119]
Інші українські автори [84]