Шевченківські мотиви в поезії Василя Стуса
Два різних сторіччя. Дві не такі вже й різні долі. І одна незмінна любов, одна одвічна тема поезій, одна найдорожча для двох поетів, Т. Шевченка і В. Стуса, Батьківщина - Україна. Молився на неї великий Кобзар. Все життя було принесене їй в жертву і В. Стусом. їхні почуття до Батьківщини - це насамперед вимоглива любов, яка не прощає гріхів, похибок, вимагає бути золотом найвищої проби. Два різних сторіччя. Дві не такі вже й різні долі, що народила гайдамаків, Ґонту,Тамалію, запорожців, стала батьківщиною гречкосіїв, які деруть шкуру з брара. Таке почуття любові до Батьківщини - прикмета справжніх патріотів. Однаковий накал пристрастей, та сама глибина гуманізму в Стуса, що й у Шевченка. Можна розмірковувати, що було легше: кріпакові Шевченку в XIX сторіччі пережити роки заслання та царську рекрутчину чи простому українцеві Василеві Стусу в XX витримати мордовські та колимські гулаги. Але ясно одне: в роздумах про власну долю вони були єдині. Поети свято вірили, що обраний ними шлях справедливий. Згадаймо в Шевченка: Ми просто йшли, у нас нема Зерна неправди за собою. («Доля» ) Читаємо у Василя Стуса: …жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. («Як добре те, що смерті не боюсь я») Шевченківське у Стуса - це не вплив і не наслідування. Це те духовне повітря, що оточувало поета, це той світ, у якому він жив. Подібність біографій, єдина віра і джерело натхнення - Україна, однакові життєві цінності. Незламність, твердість духу, впевненість у своїй правоті. І бажання вистояти, не відступатись від самого себе. «Караюсь, мучусь… але не каюсь!» - ось гасло життя Шевченка. І слова його молодого нащадка: «Ні. Вистояти… І власної недолі спізнати тут, на рідній чужині». Так гармонійно і трагічно зазвучали ці дві поетичні струни в симфонії української поезії. Але їх мелодії, ритми, незважаючи на одну тональність, різні. Тотожність вдачі, віри, стійкості, світобачення, але не тотожність поетичної форми.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
