У «Голодній волі» спустошення панського дворища передається через такі деталі: замкнуті «столярні двері» великого будинку; «важкий спочинок» панує там, де були гомін, співи; не виглядають з вікон «вигодовані обличчя горничних», не видно «довгобразих облич німих лакуз». У садку доріжки позаростали бур’яном, кропивою, клумби оповила дика березка; щепа сохли, кострубатіли; «бузина розкорінялася-розплоджувалася на волі»

Трагедію особистості Панас Мирний відбив уже в назві - при виданні 1903 р, в Україні твір був названий "Пропаща сила”. У романі, за визначенням І. Франка, "змальовано майже столітню історію українського села”, розкрито тогочасну дійсність в усіх її складностях і суперечностях. В алегоричній назві "Хіба ревуть воли. як ясла повні?” звучала головна ідея: воли - символічний образ уярмленого селянства - не ревли б, якби було що їсти й пити.

Все своє життя Панас Мирний мріяв показати безталанну долю співвітчизників, їх високу душу, тепле серце, щиру вдачу. Темними ночами він «скликав свої яскраві думки до гурту» і починав писати сумні оповідання з селянського життя.

Олесь Гончар, аналізуючи творчу спадщину автора першого в українській літерарі соціально-психологічного роману, писав про те, що з появою романів Панаса Мирного в «українську художню прозу ринула повінь народного зізнання я з усім розмаїттям людських характерів». Так, Панас Мирний своє житгя порівнював з життям народу, зосередив увагу на основній проблемі часу - пошукові,суперечливому суспільстві.

Риси Чіпки-правдошукача упізнаємо і в гнівливому правдоносці Маркові Безсмертному з роману «Правда і кривда» М. Стельмаха, і в юнацькому максималізмові Сашка Сокола з повісті «Блакитна мрія» В. Міняйла. А погляд Чіпки-дитиии як віддзеркалився в малому Даньку з роману О. Гончара «Таврія»: «Спідлоба він у тебе дивиться, Мотре… Батьківським нерозкаяним поглядом»

Твір За романом П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Письменники всього світу споконвіку порушували питання про сенс людського існування, філософські категорії життя і смерті. Чи однозвучні відповіді на них дають самі автори?

Література не могла прогодувати Мирного, навіть найменших надій на це він не покладав. Літературна діяльність, та ще невизнаною мовою - «малоросійським наріччям» найперше могла обіцяти терновий вінок, неволю, кайдани («А як на руках дзвеніли кайдани, то вже не були золоті» - Леся Українка про своїх попередників та колег). Діяли два чинники: свідоме бажання прислужитися народу, зробити якесь добро для трудової України - і нездоланний потяг до писання, до словесної творчості.