Один з найкращих в українській літературі сатириків Володимир Самійленко не боявся батогів, не пом’якшував гостроти свого слівця, і від того поезія його жива, наповнена гумором і змістом, одночасно весела й жорстко соціальна. Гротескне зображення дійсності пронизує вірш «Ельдорадо». У поєднанні іронічної назви, саркастичного змісту та ідейної цілісності неабияка заслуга автора. Поезія має яскравий викривальний характер. Дійсність царської Росії, лицемірство її правителів і чиновників виступають головними об’єктами нещадного висміювання.

Якщо уявити Самійленка на ринзі з втіленим привидом самодержавства, то він наносить різкі й влучні удари вже з першого раунду. Перший удар приходиться трохи нижче голови, тобто по заможній еліті, придворним царя «держимордам», що грабують народ. Про волю можна говорити хіба що, коли ти вже за ґратами - другий замах поета. У Російській імперії, на відміну від країн Західної Європи, наприкінці XIX століття немає елементарних прав і свобод, зокрема свободи слова. Усе це блокується монархією, що відверто затрималася в цій країні.

Але повернемось до бою: далі йде стрімка «двійка», навіть «трійка» по законодавчій і судовій системі. Нерівність суспільства, лицемірство держави не дає народу навіть шансу на справедливість. Наш поет-боксер в ударі - могутній «хук» справа по способу життя в імперії: пияцтву, ледарству панів. Повторний «джеб» по свободі слова в передостанніх раундах… Ніхто вже не’чує криків секунданта. І найболючіше для українця - національне питання отримує на горіхи гострим висміюванням пасивності, неосвіченості, пристосуванства місцевої інтелігенції. Сепаратистський «аперкот» по єдності держави й «страшна імперія» в глибокому нокдауні. Перемога? Ні, до неї ще далеко, але лише завдяки таким бійцям, як український поетгсатирик Самійленко, нокаут таки відбувся. Тому їхня смілива праця - безцінна, і можна з гордістю підняти їхню втомлену боєм тяжку руку вгору на знак перемоги.