Біблія суттєво вплинула на розвиток усієї української літератури. Християнська віра вже до кінця  століття здобула багато прихильників у світі. У багатьох європейських країнах були засновані християнські громади. Пізніше вони були засновані в Малій Азії, Північній Африці, а згодом Христове вчення розповсюдилося по всьому світу. Біблія стала найпопулярнішою книгою  і суттєво вплинула на розвиток свпової літератури. Вона перекладалася багатьма  мовами, а сюжети із Святого Письма стали основою багатьох творів. Із старозавітних героїв великою популярністю користувався цар Соломон. Його мудрість оспівана в багатьох творах, а міфічне багатство стало темою творів багатьох митців, у тому числі й письменника Хагардта, твори якого в наш час стали особливо популярними.

В оригінальних творах руських авторів на передньому плані виступає мудрість Біблії. Уже найперші твори свідчать про обізнаність русичів із Святим Письмом. Літописець Нестор, який уклав «Повість минулих літ», поряд з цілісною картиною історичних подій включив богословські трактати, житія святих, оповідання, легенди, історичні перекази, повчання, промови, що стали не лише ілюстраціями до літопису, а й надали його твору більшої значущості, відкривали, що людська історія священна. Нових висот сягає християнська мораль у «Повчанні» Володимира Мономаха. Цим «Повчанням» київський князь прагнув вказати шлях у житті не лише і своїм дітям, а й усім християнам.

Бог змінює світ, діє через видатних людей. Особливу вагу в історичному поступу має література, що здатна вплинути на розум і достукатися до серця і душі людини. Афонський монах родом із Судової Вишні, відомий письменник Іван Ви-шенський із далекої чужини слав палкі послання, в яких закликав українців мати міцну віру і непорушну надію в живого Бога. У своїй творах Іван Вишен-ський посилався на Біблію, пересипав власні рядки виписками із Святого Письма, звертався до біблійних персонажів, розкривав значення біблійних історій.

Іван Вишенський твориву часи історичних зрушень, на зламі двох віків, коли в Україні розгорталася релігійна полеміка, в якій Біблія була головним критерієм істини. У XVI столітті в Україні створювали рукописні збірники повчань, в яких живою народною мовою передавалися євангельські оповіді. У Києво-Печерській лаврі готуються збірки різних українських авторів, у яких письменники в чернечих рясах творили свої трактати, розсіваючи зерна християнської моралі. З 1840 року Тараса Григоровича Шевченка почали називати на Україні Кобзарем. Уже в його перших творах рясніють релігійні переживання. Поет передає народні уявлення про Бога, про праведну чи грішну душу, а посередником між людьми і Творцем вважає народного співця - кобзаря:

Старий заховавсь В степу на могилі, щоб ніхто не бачив, Щоб вітер по полю слова розмахав, Щоб люди не чули, бо то Боже Слово, То серце поволі з Богом розмовля, То серце щебече Господнюю славу, А думка край світа на хмарі ґуля.

(«Перебендя»)

Шевченко мріяв про вільну Україну, і в його мріях вона була схожа на біблійну обітовану землю, майбутнє виступає з прикметами Едему:

Подай же руку козакові І серце чистеє подай! І знову іменем Христовим Ми оновим наш тихий рай.

Його твори рясніють звертаннями до Бога, а епіграфом до поеми «Сон» («У всякого своя доля…») Шевченко обрав слова з Євангелія від Івана: «Я йду до Отця… І вблагаю Отця я, - і втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував, - Духа правди, що його світ прийняти не може, бо не бачить його та не знає його. Його знаєте ви, бо при вас перебуває і в вас буде він» (їв., 14:12-17).

Поеми «Тризна», «Великий льох», «Кавказ», послання «І мертвим, і живим…» розпочинаються епіграфами зі Святого Письма, а у вступі до поеми «Єретик» Кобзар згадує біблійного пророка Єзекиїла, що проповідував серед юдеїв у V ст. до н. є. і нещадно висміював намагання своїх земляків відкупитися від гніву Бога ритуальними жертвоприношеннями. «Псалми Давидові» Шевченка - це ніби невеличкий Псалтир, який є не тільки високохудожнім перекладом давніх релігійних молитов. Це, в першу чергу, заповіді поета рідному народу, гімн Богові:

Псалом новий Господові І новую славу

Воспоєм чесним собором,

Серцем нелукавим.

Во Псалтирі і тимпані Воспоєм благая,

Яко Бог кара неправих,

Правим помогає.

(Псалом 149)

Біблія для Шевченка була ясною моделлю спасіння України. У «Подражанії 11 Псалму», «Осія. Глава XIV (Подражаніє)» поет звертається до Бога і пророче малює майбутню долю України. Із смертю Шевченка не перервався вплив Біблії на розвиток української літератури. Іван Якович Франко у «Легенді про Пілата» спирається на біблійну історію про Каїна та Авеля; у поемі «Смерть Каїна» несподівано і трагічно звучить мотив утраченого раю; поема «Мойсей» стала окремою версією відомої біблійної історії. Леся Українка змалку виявляла інтерес до Біблії, яка стала для неї джерелом багатьох образів і сюжетів.

XX століття - це час войовничого матеріалізму. Насаджувалася нова віра у вічну матерію, у комуністичний «рай» на землі. 1918 року Грицько Чупринка писав: Завтра стане храм базаром І майданом сад; Опанує Божим жаром Комерційний лад. Здавалося, що в час глобального атеїзму Вічна Книга буде назавжди викреслена зі свідомості народу, але вона продовжувала надихати на творчість. Олег Ольжич, Богдан-Ігор Антонич, Юрій Клен, Микола Зеров та багато інших талановитих митців знову і знову зверталися до Біблії, доводили, шо матеріальний світ є залежним від світу духовного, а Слово походить від Творця.