Збірка «Зів’яле листя», мабуть, найліричніша у поезії І. Франка. Це щоденник особистих почуттів героя, наділеного живою душею, освіченою, розумною, та разом із тим неможливо не помітити міцної народнопоетичної основи віршів. У чому ж вона проявляється? У першій частині циклу «Зів’яле листя» бачимо традиційні образи-символи:

Безмежнеє поле в сніжному завою,

Ох, дай мені обширу й волі!

Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною І в серці нестерпнії болі.

Образ самотнього вершника в полі нагадує про козацькі пісні, а звертан «моя ясна, непривітна зоря», «я не кляв тебе, о зоре» та подібні підтверджую народнопоетичну основу віршів Франка. Друга частина («Другий жмуток», я назвав її автор) доповнює враження, що склалося. Так народнопоетичну основу вбачаємо вже у самій побудові вірша. Так вірші «Зелений явір, зелений явір», Червона калина» та інші спираються на традицію, по-перше, змалювання спочатку картини природи, а потім проведення порівняння між природою й людиною. По-друге, алегоричне зображення людини та її почуттів через образи природи. Так у вірші «Ой ти, дубочку кучерявий…» Йдеться, звичайно, не тільки про дуб:

Решту красоти, решту сили

Поріжуть живо острі пили.

Острії пили, людська злоба,

Стопче байдужість, як худоба.

Навіть порівняння або інші авторські тропи спираються на традицію народної пісні:

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько - колюче терня?

Іособливо яскраво цей зв’язок видно саме у другій частині. Вона, як дорогоцінна перлина, що міститься в середині, поміж сучасних Франкові слів і конструкцій, покликаних до життя способом мислення інтелігентної освіченої людини. Отож, можна сказати, що збірка «Зів’яле листя» має народнопоетичну основу, яка проявляється не тільки у вживанні традиційної народнопісенної лексики й побудові віршів, а й у глибокому, на рівні ментальності українського народу, зв’язку з образним мисленням, світобаченням. Саме тому багато віршів І. Франка стали народними піснями.