Що є найважливішим для дитини?
З чого починається людське життя в цьому світі? Звісно, з родини, з матері. Саме мати вводить маленьку дитинку у дивний та великий світ, стає поряд із нею, допомагає дитині в усьому - у розвитку, у пізнанні навколишнього, підтримує у тяжку хвилину, ділить радість та сподівання. На жаль, зараз у нашій країні є багато проблем, пов’язаних із родиною. Я впевнений, що не можна не говорити про ці проблеми, не можна обмежитися лише красивими поетичними словами про красу та значення родини. В Україні на сьогодні є надзвичайно велика кількість кинутих дітей, від яких матері просто відмовились. Я не замап’ятав точної кількості, але чи не на все життя за-мап’ятав, наскільки ця страшна статистика мене вразила. У якійсь телевізійній передачі я почув цікаву фразу психолога, гостя студії. Він, звертаючись тоді до жінок, сказав: «любі жінки, робіть у цьому житті будь-які помилки. Тількі не робіть двох речей - ніколи не вчиняйте самогубства та ніколи не кидайте своїх дітей». Тоді я надовго замислився над цими словами і дійшов висновку щодо їх безперечної правильності. Що найбільше хвилює людину за всіх часів? Філософські питання життя та смерті. Хіба ж можна покинути власну дитину, яка є уособленням життя, нового життя чи продовження життя її батьків. Класики літератури завжди казали про увіковічення батьків у своїх нащадках. Особисто я не можу запропонувати якихось конкретних шляхів розв’язання соціальних проблем в українському суспільстві, зокрема проблем, що стосуються родини. Але, як на мене, пам’ятати про ці проблеми має кожен. Це вже значить багато. І кожен має докласти усіх зусиль, щоб подібних трагічних ситуацій ніколи не сталося в їхньому особистому житті. Зараз багато говорять про те, що держава має Дбати про людей, вирішувати подібні питання. Але ж справ не тільки в якомусь фінансовому аспекті, в державному фінансуванні чи право вій підтримці. Я впевнений, що проблеми родини коріняться набагато глибш відносно невисокого рівня життя певних верств населення. Сучасне суспільств втратило той надзвичайний рівень духовності, що передавався українцями від покоління до покоління. Я вважаю, що найближчою та найдорожчою людиною в житті кожного є мати. Виховання, яке ми дістали в дитинстві, зостається з нами на все життя. Та не стільки виховання як набір правил поведінки, скільки любов матері, серце матері, яке підтримуй нас під час усіх життєвих негод, залишаючись з нами назавше, навіть якщо матері вже нема з нами поруч. Роль матері, святість материнства оспівано у літературі, у народних піснях та казках, тож чому ми іноді забуваємо про це? Чому багатовікова мудрість народу зараз «підлягає сумніву»? Крім того, є ще один дуже важливий момент. У багатьох творах української літератури ми простежуємо цікаву паралель. Богородиця-Україна-Мати. Ця паралель по-справжньому не випадкова. В цьому також криється певний «ключ розуміння». Не може любити свою країну той, хто не любить чи не поважає свою матір… Тож любов до матері багато в чому споріднена з любов’ю до своєї Батьківщини, не даремно Україну називають ненькою. Насправді традиції української родини, що складалися протягом тисячоліть, ще не втрачені зовсім. Я переконаний, що ми маємо повернутися до одвічних цінностей народу - поваги до батьків, любові до них та вдячності. Адже в нашому сучасному житті ми часто не знаходимо часу для спілкування з батьками, а іноді - і необхідних слів, ми вже не вміємо щиро висловлювати свої почуття до них, до того ж що старшими ми стаємо, то менше знаходиться в нас часу, щоб приділити нашим рідним увагу, чи просто сказати добрі слова. Проте усе можна змінити і така можливість є в кожного з нас. Головне - усвідомити необхідність цього, усвідомити насамперед серцем, а не розумом. І тоді воістину не згасне шлях від маминого серця до серця України крізь віки…
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
