Людина у вогні громадянських війн

Початок XX століття стало часом страшних потрясінь. За якісь двадцять років відбулося три революції, країна була утягнена в Першу світову війну! Двадцять років - це мізерно малий строк для історії, однак події цього часу в корені змінили нашу країну. І найсуворішим випробуванням цього двадцятиліття стала Громадянська війна. Двадцяті роки цього століття стали часом появи нової літератури, зв’язаної, насамперед, з іменами Фадєєва, Фурманова, Бабеля, Шолохова. Вони пишуть про конкретні історичні події, у яких найчастіше самі брали безпосередню участь. Так, наприклад, Ісак Бабель боровся в рядах Першої Кінної армії Будьонного, і написаний їм згодом збірник оповідань, присвячених Громадянській війні, одержав назву «Кінармія». Для літератури цього часу головної стала проблема людини й революції, людини у вогні Громадянської війни.

Громадянська війна роз’єднала людей, лягла прірвою між ними. Нерідко траплялося так, що члени однієї сім’ї виявлялися по різні сторони барикад. В оповіданні «Лист», що ввійшов у збірник «Кінармія», І. Бабель приводить читачам лист червоноармійця Василя Курдюкова своєї матері. На початку листа він розповідає про бойові дії Першої Кінної армії, у яких він брав участь. У других рядках Василь згадує про те, що батько його, білий офіцер, «зарубував» брата Федю, що став червоноармійцем. Потім він пише, що інший його брат, що вирішив помститися за вбивство Феді, розшукав батька й убив його. Василь навіть не підозрює, що може значити ця новина для матері. Батько йде на сина, син - на батька, і це він уважає цілком нормальним.

Під час Громадянської війни валять моральні підвалини старого суспільства, тому однієї з головних завдань нової літератури стає створення нової ідеології, створення нового героя. У двадцятих роках у літературі з’являється зовсім новий психологічний тип - Левінсон (головний герой роману А. Фадєєва «Розгром»). Він свято вірить у революцію, у комуністичні ідеали й готовий боротися за них до останньої краплі крові. Для Левінсона на першому місці завжди коштують суспільні інтереси й тільки потім особисті. Щоб забезпечити пересування загону, Левінсон погоджується на вбивство важко пораненого Фролова.

Для письменників того часу важлива також тема інтелігенції й революції, і хоча різні письменники по-різному ставилися до неї, те майже кожний звертався до цієї теми у своїй творчості. У романі Фадєєва «Розгром» ми знайомимо з молодим червоноармійцем Мечиком, представником інтелігенції. Його образ викликає в нас негативне відношення. Мрійливий по натурі, боязкий, Мечик програє в порівнянні із сильним, сміливим партизаном Морозко. Фадєєв пише, що Морозко «завжди почував між собою й цими людьми (мається на увазі Мечик) непрохідну стіну з наношених ними невідомо звідки фальшивих гарних слів і вчинків». Фадєєв зображує Мечика як попутника, далекого від інтересів революції. Булгаков же, навпаки, уважає інтелігенцію моральним стовпом російського народу, носителькою вікових традицій і культури. Це він показує на прикладі сім’ї Турбіних у п’єсі «Дні Турбіних». На очах Булгакова відбувається остаточний розпад «дворянських гнізд», і це не може не викликати в нього протест. Турбіни зв’язані не тільки родинними узами, але й духовно близькі один одному. Недарма Ларіосик говорить, що за кремовими шторами їхнього будинку ховаються всі жахи війни. Однак війна уривається й у цей тихий, затишний будинок: їде чоловік Олени, гине Олексій, молодший брат важко поранений. Сім’я - частина суспільства, і розпад сім’ї Турбіних говорить про кризу всього суспільства.

В оповіданні «Гедалі», написаному І. Бабелем, головний герой дивується: «Революція - це гарна справа гарних людей. Але гарні люди не вбивають. Виходить, революцію роблять злі люди». Революція, що робилася заради людини, у дійсності виявилася спрямованої проти нього. Люди однієї країни виявилися розділені на два протиборчі табори. Пастернак в «Докторі Живаго» описує випадок, коли Юрій Андрійович, оглядаючи поранених, знаходить на груди в червоного телеграфіста й білого солдата той самий шістдесятий псалом. Це доводить, що найстрашніше в долях людей - це те, що вони змушені воювати проти своїх же співвітчизників, людей, нічим не відрізняються від них самих.


Матеріали схожої тематики:


Про війну [39] Рідний край [77] Культура та мистецтво [42]
Історія в літературі [79] Св'яткові дні [26] Природа та екологія [151]
Навчання та школа [38] Літературні напрямки [96] Народна творчість [63]
Родина та традиції [68] Людські цінності [81] Вільна тема [295]