В одному з листів Колеснікова Фадєєв писав: «Війна - більша й сувора вихователька. До цього часу ми вже випробували багато важкого, бачили трупи замучених карателями селян, втратили в боях багатьох людей, які встигли полюбити… Знали про дивовижні звірства в контррозвідках білих». Але потім він пише, що «декого з колишніх товаришів ми тепер, не здригнувшись, розстріляли б, якби він потрапив до нас у руки, інших ми нехтували, про інших шкодували, що дороги наші пішли нарізно». Війна - це страшне нещастя для народу, ще страшніше, якщо йде війна усередині одного народу, між братами, між колишніми шкільними товаришами, опинилися в різних політичних таборах, і тепер вони повинні вбивати один одного, захищаючи те, що їм здається правдою, ідеєю…

Людина в таких подіях - і піщина, і особистість. Література, що є дзеркалом подій, намагалася найбільше глибоко проникнути в ті події, зрозуміти тих людей, їхні щиросердечні стани. Людина не схема, і в революції - у грандіозній соціальній перебудові суспільства, у період катаклізму, що несе радість звільнення одним і позбавлення іншим, - його моральні якості, їхньої зміни - те, що повинне цікавити письменника. Завдання складне, і вирішуються подібні питання письменниками по-різному. Багато письменників зверталися до теми «людини у вогні громадянської війни», вони показували як загальну масу, так і окрему особистість. Розглядалися погляди вже сформувалася особистість, але здебільшого формування поглядів і їхня зміна.

Цікавий для нас погляд на війну, що показує у своїх оповіданнях И. Бабель. Зрозуміти позицію І. Бабеля можна, звернувшись до тих життєвим обставинам, які формували його життєвий досвід. «А я адже як виріс: в умовах найтоншої культури, у з так навчився французької мови, що ще в отроцтві знав чудово класичну французьку літературу. Дід мій - найрозумніша, чесна людина, атеїст серйозний і глибокий. Який-що він і нам передав, внучатам», - розповідав Бабель Фурманову. Таке середовище, виховання в надкласових, гуманістичних традиціях зробили істотний вплив на майбутнього письменника. «Неясними поетичними мозками я переварював боротьбу класів», - говорив про себе оповідач, кандидат правий Петербурзького університету К. Лютов (оповідання «Смерть Долгушева»); до речі, Бабель був відряджений у газету «Червоний кавалерист» з документом на ім’я К. Лютова; це не може не говорити про близькість позицій автора й оповідача: людини далеким і незрозумілого своїм ім’ям не наділяють. Його називають «слиньком», але К. Лютов і не сперечається, що він «слинько»: він розповідає про те, як не зміг виконати прохання Долгушева - застрелити його, важко пораненого; як ішов в атаку і не міг змусити себе вистрілити в супротивника. Людина страждає, тому що не може переступити себе, свої принципи, те, що закладено з дитинства. Звичайна людина, що розуміє необхідність революції, хоче, щоб революція «не стріляла». «Революція - це гарна справа гарних людей. Але гарні люди не вбивають. Виходить, революцію роблять злі люди… Хто ж скаже Гедалі, де революція, і де контрреволюція?» - говорить Гедалі; у його словах погляд на події простого обивателя…

Для повного розкриття теми «Людина у вогні Громадянської війни» треба розглянути одну з найбільших робіт Булгакова - роман «Біла гвардія». У романі описані події 1918-1919 років, вони вплинули на світогляд автора й багато в чому змінили його погляд на пережите. Як і Бабель в оповіданні «Смерть Долгушева», так і Булгаков близький по переконаннях до своїх героїв - сім’ї Турбіних і їхнім друзям, і особливо до доктора Олексієві Турбіну. Пізніше Булгаков визначав свою позицію в романі «Біла гвардія» як прагнення «стати безпристрасно над червона й білими», головна тема роману - тема зіткнення особистого існування з «історичною долею». М. Булгаков у своїй творчості завжди виходив з гуманістичного розуміння чільної ролі людської особистості над всіма суспільними змінами.

«Ми повинні оцінити людини у всій сукупності його істоти, людини як людини, навіть якщо він грішний, не симпатичний, озлоблений або зарозумілий. Потрібно шукати серцевину, найглибший осередок людського в людині».

Із цієї позиції Булгаков малює білий рух на Україні, зображуючи долю сім’ї Турбіних на тлі морального падіння й розкладання контрреволюції. Ми бачимо, як, вдаючись до допомоги німців, збігає з міста вище начальство (гетьман і наближені), як їдуть офіцери, залишивши на кордоні взимку погано одягнених солдатів. Булгаков показує братів Турбіних - інтелігентів, які зв’язані зі старим миром; але встають вони на захист Батьківщини й захищають зовсім не «білу ідею»; вони давали присягу й тепер вірні їй, вірні своєї честі. «Це слово проходить у романі як лейтмотив. «О, чортова лялька, позбавлена найменшого поняття про честь!» - обурюється на Тальберга, що втекли з німецьким поїздом, Олексій Турбін. І йому ж підкидає автор книгу Достоєвського, розкриту на сторінці, що уражає уяву,: «Російській людині честь - один тільки зайвий тягар». Невже творець «Бісів» прав? Але тоді героям Булгакова краще не жити на землі, адже для них честь - рід віри, стрижень особистого поводження». Честь для Турбіна не тільки вірність Батьківщині, паную (хоча й це теж), але й вірність іншим людям, товариству, боргу перед молодшими й слабкими. Громадянська війна трясе будинок: Васіліса, сусід Турбіних, - втілення боягузтва, жадібності й пристосовництва. Турбіни не віддають своїх переконань під сильними ударами долі. Вони розуміють, що «всі ми в крові винні» і що треба «улаштовувати заново звичайне людське життя», а не воювати, заливаючи всі новою кров’ю рідну землю.

Головні герої роману вірять у Росію й, головне, мріють про мирне життя. Кінчається роман дуже символічно. Письменник говорить, що кожна людина знає «страждання, борошна, кров, голод і мор». Все пройде. Вибухає Марс - планета війни, але заграла «Венера, червонувата, а від блакитного місяця ліхтаря часом поблискувала на груди людини відповідна зірка. Вона була маленька й теж п’ятикутна». Сходить Венера - планета любові, всі люди забули хвороби й страждання, «мир стає в душі». З іншої сторони розкрита тема «Людини у вогні Громадянської війни» у творах Фадєєва, Фурманова, Серафімовича, Островського. Розглянути відношення письменників, що стоять на позиціях більшовизму, до цієї теми можна, звернувшись до повісті Фадєєва «Розгром».

Людські якості того, хто попадає в екстремальні ситуації, проявляються в чистому виді, без повсякденної лушпайки; ламаються життя, долі, характери й погляди. Найбільш яскрава зміна особистості, вихованої колективом, формування дисципліни, необхідної у воєнний час будь-якому війську, простежується в романі «Розгром».

Сам автор ще в 1932 році говорив так: «У Громадянській війні відбувається відбір людського матеріалу, все вороже змітається революцією, все нездатне до теперішньої революційної боротьби, що випадково потрапило в табір революції відсівається, а все, що піднялося зі справжніх корінь революції, з мільйонних мас народу, загартовується, росте, розвивається в цій боротьбі. Відбувається величенна переробка людей». Із цих позицій і оцінюються герої… У книзі відбиті основні типи людської моральності в переломну епоху: мораль Левінсона, Мечика й Морозка - центральних персонажів добутку. Всі ці персонажі індивідуальні й у той же час являють собою осередок певних якостей.

Образ Левінсона в «Розгромі» - це теж образ інтелігента, але зовсім відмінного від Турбіна й Лютова. Він сильний, і сильний, насамперед, своєю ідеєю, що веде його на все. Фадєєв показує звичайну людину зі слабостями, хворобами, вся його зовнішність говорить про те, що це не супер герой, а проста людина, але «він нещадно задавить у собі бездіяльну, солодку тугу». «Бачиш все так, як воно є, для того, щоб змінювати те, що є, наближати те, що народжується й повинне бути» - от до якої - найпростішої і самої нелегкої - мудрості прийшов Левінсон». В «Розгромі» показаний і інший людський тип - Мечик. У ньому видна людина, не здатна до війни, але б той же час він намагається зрозуміти своїх товаришів по загоні, навчитися чомусь. Він замкнутий у собі, йому здається, що все спеціально хочуть скривдити його, що партизани злі й безглуздо жорстокі, що мир похмурий і огидний. Після бесіди з Мечиком: «Ні, все-таки я був міцний хлопець, я був багато міцніше його, - думав він тепер з непоясненим, радісним торжеством… - я не тільки багато чого хотів, але й багато чого міг - у цьому вся справа…»

В «Розгромі» Фадєєв показує «Левінсона як людини, що завжди йде на чолі», Мечика, що у результаті своїх метань виявляється зрадником, і в процесі еволюції, духовного росту розглянутий Морозка. Це ще одна людина, у житті якого війна зіграла найважливішу роль. В образі Морозка Фадєєв найбільше повно розкриває «революційні зміни у свідомості рядового пролетаря». Автор затверджував, що Морозко «за задумом і об’єктивним ходом добутку - головна фігура роману».

У перших розділах це відчайдушний, недисциплінований, нестриманий боєць. Він грубий, зухвалий, здатний на злодійство. Але з іншого боку, у ньому сильне почуття колективу, класовий інстинкт, Фадєєв показує, як поступово старі тропи заростають, доводиться самому вибирати дорогу. Найважливішим моментом у зміні життя Морозка був суспільний суд. Наслідку суду позначилися в епізоді на поромі, коли герой уперше поборов почуття, які звичайно керували ім. Ця перемога над собою принесла задоволення, радість. Подальше переродження відбувається в переосмисленні колишнього життя. Прагне потрапити на «пряму, ясну й правильну дорогу, по якій ішли такі люди, як Левінсон, Бакланів, Дубов». Переродження торкнулося й особистих відносин. Наприкінці роману Морозка подвиг - закономірний учинок, інакше він уже не міг надійти. Він ні на мить не втратив самовладання.

У Морозка Фадєєв показав узагальнений образ людини з народу. Процес перевиховання людей у вогні революції й Громадянської війни дав історичне вироблення нового, соціалістичного характеру, пережиту багатьма в перші роки Радянської влади. Отже, ми бачимо, що до теми «людини у вогні Громадянської війни» зверталися багато письменників, вони по-різному відбивали її у своїх добутках, які склали дивну картину того жахливого, страшного часу.