Трагізм образу матері в поезії Т. Г. Шевченка
Мати…Найрідніша і найсвятіша людина на землі. Це їй ми завдячуємо своїм життям, своїми радощами й перемогами, усім, що маємо в житті. Мабуть, саме тому тема матері завжди була, є й вічно буде залишатися у творчості наших письменники! Але немає в світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов’ю оспівав у своїй творчості жінку-матір усієї землі, берегиню, продовжувачку роду, Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. «Такого полум’яного культу материнства, - писав М. Рильський, - таког апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з пс етів світу». Доля жінки - це трагічна доля його матері, котру передчасно «ще молодун могилу нужда та праця положила». Жінка в Шевченка - страдниця: на панщині вона працювала нарівні з чолс віками, там її шмагав канчуками осавула. Вдома виконувала всю хатню робот народжувала, годувала, виховувала дітей. І в цих нестерпних умовах зберегла доброту, що променіла, наче сонце, любов, красу: На панщині пшеницю жала, Втомилася, не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало У холодочку під снопом. Розповила, нагодувала, Попестила… І гнівний Шевченко стає на захист потоптаних прав жінки, матері. Його жіночі образи - це незагоєна, найболючіша рана серця. Ось деякі назви творів про жінок: «Наймичка», «Катерина», «Відьма», «Причинна», «Слепая»… Ці назви не випадкові. однак лише поема «Відьма» - це звинувачувальний акт тодішньому гнобильському ладові, що довів до такого стану жінку-матір: …Жаль і страх! В свитині латаній дрижала Якась людина… …Се не мара. Моя се мати і сестра, Моя се відьма, щоб ви зали. Кожна жінка-жертва для поета - рідна. Він плаче її гіркими слізьми, мучить-ІК її нестерпними муками. Поеми Шевченка кличуть до помсти над тими, хто по-Іішгав жіночу честь, гідність, щастя. Згадаймо «Катерину», трагедію юної покритки, збезчещеної паничем-офіце-ром. Дівчина занапастила свою долю, знеславила себе і батьків, а тепер свій «гріх» Мусить спокутувати. Серце її ціпеніє від болю, кров холоне в жилах, коли вона чує прокляття рідної мінері, яка «як ягідку, як пташечку кохала ростила» свою доню. У словах нещасної матері злилися гіркий гнів і щира любов до своєї дитини, болючі прокляття і ніжна материнська ласка. Ми бачимо, як Катерина, немов та чайка-небога, скиглить, плаче над своєю дитиною і власною гіркою долею. Іиайшовши коханого, вона уклінно просить не цуратися її, готова принести себе у жертву - бути йому наймичкою: Покинь мене, забудь мене, Та не кидай сина. Образи Шевченкових жінок-матерів не тільки багатостраждальні, а й, як пра-іиїло, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-матір на найвищий п’єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної криси і материнської величі. Такими є Ганна з поеми «Наймичка», Оксана з поеми «Слепая», Катерина і Марія з однойменних поем. Ганна з поеми «Наймичка» теж покритка, але вона залишається жити заради свого сина. її материнська любов така могутня, що здатна принести життя в жертву заради щастя сина. Життя Ганни - материнський подвиг. Вона відмовлмється навіть бути весільною матір’ю у свого сина і лише перед смертю розкриває правду. Великий Кобзар бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславляв вірність і щирість. Його невмируще: А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі, стало своєрідним заповітом для багатьох поколінь і є ним для нас нині, коли ми, нарешті, взялися за будівництво власної хати, бо тільки
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
